Відчуття кордонів. Чому зараз особливо важливо навчитися говорити «ні»

8 серпня, 22:50
Світлана Ройз: «Що ви боїтеся втратити, якщо відмовите?» (Фото:Vie Studio/pexels)

Світлана Ройз: «Що ви боїтеся втратити, якщо відмовите?» (Фото:Vie Studio/pexels)

Коли ми відмовляємо зі стану дорослого, це відчувається як позиція і сприймається з повагою

Сьогодні розповідала рідним, що у мене в практиці була клієнтка, яка взагалі не вміла казати «ні». Це було так дивно — коли потрібно було все ж таки дати пряму відповідь, вона відповідала «не так».

Відео дня

Є анекдот: «Лікарю, а чому на мені всі їздять? — А ви сідло зніміть!» Здається, я вже знайшла більшість місць, до яких кріпляться мої сідла. І вже точно без зайвих зусиль кажу «ні».

Бо на коливання витрачаються сили і час, які зараз в дефіциті.

Місця, до яких «кріпляться сідла», можуть виявлятися питанням — що станеться найгіршого, якщо ти скажеш ні? Якою ти будеш почуватися, якщо відмовиш? Вмієш робити різкі рухи — руками, відрізати ножицями, викидати зайве? Коли ти не відмовляєш вчасно, як себе почуваєш? Як думаєш, скільки сили у всіх не сказаних «ні»? Коли ти зараз скажеш ні — це знесилить людину чи змусить акумулювати свої сили? Скільки років людині всередині тебе, яка не може відмовити і яка може? Чи був досвід, коли ти сказала «ні» і відчула силу?

Сказати «ні» — це зробити вибір

А взагалі, одне з наших перших «ні» — виплюнути їжу, коли ми ще зовсім малечі. І іноді я прошу дорослих робити такі дивні вправи — дозволити собі щось із насолодою виплюнути.

Колись я робила докладний матеріал про рятівну формулу «чому у своєму житті я кажу „так“, коли зараз кажу „ні“» (її почула від тренерки Міжнародного центру Ненасильницького спілкування Еви Рамбали).

Коли я кажу «ні» проекту чи контакту, який для мене не близький, я кажу «так» часу з дитиною та можливості відпочити.

А з тією жінкою ми співали слово «ні-і-і-і-і». Грали в гру, коли давили на руки одна одній, поперемінно кажучи «так і ні», бо в житті нам потрібні обидва ці слова. Грали в «їстівне-неїстівне». Я просила її відбивати різко м’яч. Ми починали в її дорослому віці з того, що мало відбуватись у 3−4 роки, бо саме тоді дитина пробує силу «ні». Вибудовували цеглини впевненості та стійкості в рішеннях. І відчуття кордонів.

Я давала завдання робити простий вибір в своїх бажаннях (чай чи кава, вода чи сік, йти однією чи іншою дорогою). Вчилися казати відстрочене «ні», беручи собі час, щоб подумати. Чи «ні» часткове — це я можу зробити, а це точно не зможу.

Вчилися казати всередині себе: «Я доросла, а ті, кому я відмовляю — не мої батьки».

Коли ми відмовляємо із стану дитини, це звучить, як примха.

А із стану дорослого відчувається як позиція, чи сприймається з повагою.

Зараз, саме в наш час, невчасно сказане «ні» створює умови для нашого стану дефіцитарності.

Сказати «ні» — це зробити вибір. А «не так» — це уникання відповідальності за вибір. І це ж не тільки про слово «ні».

«Ні» — однозначне, без затягування часу у відповіді — в тому числі і повага до тих, хто до нас звертається.

І це для мене було дивне — коли я почала сміливіше відмовляти, я частіше стала чути: «Поважаю ваше рішення».

Сьогодні я питала знайому: «Що ти боїшся втратити, якщо відмовиш? А що збережеш чи здобудеш?»

Ми зараз всі кажемо «ні» вторгненню в наші кордони і «так» нашій силі та перемозі.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X