Про нафту і красу. У чому секрет норвезького благополуччя

29 серпня 2019, 19:53

Ті, хто розбивали тутешні сади, можливо, ще не знали про нафту, але точно щось знали про красу

У Норвегії ми потрапили в кінотеатр. Невеликий, але дуже елегантний. Він розміщувався в новому скляному культурному центрі, де також знаходилася публічна бібліотека і проводилися різні майстер-класи. На трьох поверхах. Ми прийшли на тарантінівський Одного разу… в Голлівуді, на наступний день після світової прем'єри. І все б нічого, якби це не відбувалося в містечку, яке вміщує 9000 осіб разом з околицями.

Відео дня

Тут же — дерев’яна набережна, кав’ярні і магазини, іграшкові вулиці і сучасна скульптура. Так і хочеться все це порівняти з маленьким українським смт і впихнути туди і дощаті будинки, і пряникові вулиці, і культурний центр на три поверхи. Але правда в тому, що навіть не в кожному районі Києва такі дороги.

Що найбільше вражає — взагалі ніякої реклами. Ніде. Ніяких спонсорів і кричущих вивісок. Нічого. Тільки біленькі фасади. І жителі з незасміченими мізками. Дивлячись на це все, я згадала одну історію.

Ми не хочемо нічого бачити далі власної ділянки

Якось мій друг, який більшу частину життя прожив у Лондоні, розповів мені свій секрет щастя. Він вважає, що його повинна оточувати краса. Ось так просто. Вулиці повинні бути гарні, будинки, люди. Якось він приїхав в Україну, і йому стало дуже сумно. Був січень, холод, а він не міг потрапити в орендовану квартиру — двері заклинило. І він тоді зрозумів, чому у нас люди такі сумні. Адже їм зовсім нічим порадувати око. Тільки бруд навколо, і немає сонця. І так вісім місяців. Більше взимку він ніколи не приїжджав. Адже коли у тебе є вибір, ти можеш вирішити, що тебе робить щасливим, а що ні, і діяти відповідно до цього компаса.

Мені найсумніше за тих, у кого цього вибору немає. І тут я не хочу нікого жаліти і ні над ким підніматися — ось, мовляв, я погуляла по норвезьких галявинах, і тепер мені, значить, є що розповісти. Швидше, мені в якомусь сенсі шкода всіх нас, тому що ми не хочемо нічого бачити далі власної ділянки, тієї, де капусточка в рядочок і огірки завились кучеряво. А що там за парканом, нас хвилює тільки в разі, коли потрібно покричати на комунальні служби.

Я не впевнена, що сила норвежців тільки у нафті. Там якийсь здоровий соціалізм, коли навіть трава росте стрункими клумбами, щоб не порушувати загальну гармонію. І всі піклуються про загальний благоустрій.

Так було не завжди. І не так давно Норвегія була однією з найбідніших країн Європи. Місцеві кажуть, що, мовляв, [після відкриття нафтових родовищ] все радикально змінилося і стали ми жити добре. Але я-то бачу, що це не так. Тому що деяким садам вже по дві сотні років, а вони все лисніють. І коли їх садили, може, і не знали ще про нафту, але точно щось знали про красу. Звичайно, радянською сокирою з нас багато вирубали, але не все ж. Чому так вийшло, що норвежці зуміли зберегти любов до прекрасного, а нас так поламало, що ми — ні?

Ось це, напевно, головне запитання, яке я намагалася сформулювати під час поїздки в Норвегію, де все було так красиво, що аж не по собі. І просто клаптями хотілося виривати ці клумби і везти додому висаджувати. Але є відчуття, що справа не в клумбах.

І просто щоб вас добити, скажу що трикутні прапорці на стрічці, натягнутій через вулицю, — в’язані. Гачком.

facebook.com/kateryna.taylor.5
Фото: facebook.com/kateryna.taylor.5

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Depositphotos

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X