Найперша жінка і не тільки. Чим пишаються в Ефіопії

10 липня 2019, 15:17
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Саме в цих землях знайшли скелет Люсі - попередниці сучасної людини, яка першою пішла по життю на двох ногах

Чому ефіопці вважають себе африканською елітою — на те є багато пояснень. Одним із них я би вважала Люсі. Її звуть також і по-місцевому — Dinknesh, тобто — «Ти прекрасна».

Відео дня

Відомо про неї небагато. Була жінкою. Померла молодою. Понад 3 млн років тому. Скелет її знайшли в цих землях. Почистили, кісточка до кісточки виклали на столик, накрили склом. Все. Лежить тепер не як сміття при дорозі. І цілий музей зветься — Музей Люсі.

Хоч він не лише про неї, а взагалі про весь цей шматок африканської людської загадкової до кінця історії. Чим видатна ця жінка-кістки? Схоже — одним: оглянувши добре все, що від неї лишилося, вчені постановили, що саме вона 3 млн років тому встала з чотирьох лап, випросталася й пішла по життю двома ногами. Оскільки більше ніде нікого подібного не знайшли, то цілком можна вважати, що вона — перша людина. Ну й далі можна думати в усіх напрямках.

Кажуть, до цього танцю дівчат готують змалечку

Сам факт того, що перша людина була жінкою, можна застосовувати до спростування правічних тверджень, що нас, жінок, сконструювали з чоловічого ребра, оскільки нібито матеріалу людського, який би підходив, елітного, у Творця вже забракло. Не виключено, що Люсі була самотньою красунею — немає жодного свідчення про наявність у неї бойфренда. А скелет, знайдений до неї, на ім'я Арді (лежить на сусідньому столику) — теж жінка. Хоча вона якраз іще ходила на чотирьох і тому, певне, була мавпою протягом останніх днів мавпівства, якраз перед переходом до Люсі. Чоловіки, за цим розкладом, з‘явилися, виходить, пізніше. Можливо, Люсі й не дочекалася свого.

Вона зіп‘ялася на ноги, ходила тутешніми манговими садами, могла вже свої прекрасні руки, якими раніше ходила, здійняти догори й нарвати собі ласощів. А обняти було нікого. І сніданок вона подавала сама собі. Можливо, її бойфренд сидів у ті миті на дереві й ласо облизувався, милуючись на її потужні форми, передчуваючи всі насолоди від майбутнього парування й усіх майбутніх поем, сонетів, драм, о, Боже, мій… Про Бога він не знав і не відав про майбутнє вигнання з раю через отаку лукаву Люсі, що саме догризає червонобоке яблуко… І про яблуко не знав, бо в Ефіопії вони не родили.

Отже, коли повертатися до питання про те, чому ефіопці вважають себе елітою, то, крім того, що людство почалося саме з тутешньої жінки, я б назвала ще кілька досі не помічених ученими підстав. Ефіопці, по-перше, їдять руками. Спочатку до столу приносять довгоносу срібну посудину й таку ж срібну миску (в інших домах можуть бути й мідні, або інші), вам зливають трохи води на долоні, подають свіжу бавовняну серветку й чекають, поки осушиш долоні свої. Далі ви матимете на таці перед собою закручені в трубочку м‘які кислуваті мережані млинці — інджери. Їх випікають із карамелізованого борошна з тефу (таке в нас не росте), в борошно те крапають трохи води й ставлять на 3 дні кудись у льох. А потім випікають на сухій сковороді з нього млинці, як на налисники.

Таку інджеру треба розгорнути на всю тарілку, а потім із різних мисок із чимось різнокольоровим нахлюпати собі на той млинець по ложці всього, розміщуючи кожну ляпанку по колу — вийде як мольберт. Потім берете ще один млинець, одриваєте шматок і берете ним з кожного кружечка, як рукавичкою — та в рот. Воно буде таке гостре, як сто тисяч гострих голочок, натертих термоядерним перцем. У вас потечуть щасливі й умиротворені сльози по щоках. Ви зап‘єте це з скляної реторти (в такі в нас у шкільному хімкабінеті наливали сірчану кислоту та інші несмачні рідини) чимось неймовірно прекрасним, кольору сходу сонця. Зрозумієте, що це — джар. Зброджена медова штука, якої хочеться ще й ще. Лише мед і вода, витримані правильний відрізок часу, поки забродить. Але можна, випивши кілька реторт, не встати зі стільця. Обережно!

По-друге, ефіопські жінки танцюють головою. Стегна, сідниці, все, що зазвичай танцює, й до чого прилипають очі глядачів, — все це тут втрачає смисл. Дівчина виходить в чомусь довгому, або й ні — та воно не запам’ятовується ніяк, і починає скажено, як центрифуга, крутити головою. Волосся, довге й блискуче, літає, як чорний сяючий жмут шовкового прядива, що потрапив у торнадо… Шия танцівниці мала би давно зламатися — але вона м’яка, гумова, здається, в ній немає жодного хребця… Люди, одягнені в простий полотняний одяг, в цей час хором співають щось ритмічне, неземне однозначно, а голова скажено вібрує, глядачі навколо вклякають і напружено думають, що на тому місці лишиться, коли вона зупиниться. А на тому місці — великооке, вродливе личко, безневинна свіжа посмішка: «А що таке?». Засміялася й пішла, вже крутячи пружними грайливими сідницями, які нарешті добирають свою мить уваги.

Кажуть, до цього танцю дівчат готують змалечку, тому їхні шиї такі еластичні, а голови зовсім не страждають, і не нудить ніяк, і взагалі вони цією головою обдумують ретельно все своє життя. Ну, словом, я розумію національну гордість ефіопів. Вони точно не скажуть — але відчувають свою обраність і первинність.

Ця Люсі. Її кісточки, акуратно досліджені всіма теоретиками походження людства, сумирно лежать на столі в Аддіс-Абебі. Ніхто їх не прикриє запашним пеньюаром Chanel, на який вона заслуговує, їй не читати всіх романів і стансів, не знати всіх історій, що сталися після того, як вона була надумала встати з колін, здійняти м‘язисті джокондині руки до сонечка й піти до всіх своїх трагедій і злетів легкою ходою майбутньої Айседори Дункан, Офелії чи Мавки…

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X