Все одно нічого не вийде? Що таке навчена безпорадність і як вона виникає

Мозок постійно навчається. Через кожен досвід, який ми проходимо, мозок вивчає і формує наші уявлення про світ і про нас. Те, чого в нашому житті багато, те, що у нашому досвіді повторюється часто, стає для мозку нормою.

Деякі такі «норми» вчать нас безпорадності. Сьогоднішня шпаргалка про те, як ми інколи вчимося власній безпорадності в організації.

Синдром навченої безпорадності: що це таке, які причини та процес виникнення?

Навчена безпорадність — це набутий, а не вроджений психічний стан, мислення і поведінка, що характеризуються тим, що людина поводиться безпорадно, пасивно, не покращує негативні умови свого життя, навіть якщо має таку можливість: «У мене все одно нічого не вийде, не варто й пробувати».

Як виникнає навчена безпорадність?

Як взагалі формується поведінка? Зазвичай, позитивний результат наших дій (або відсутність негативних наслідків) призводить до закріплення цих дій у поведінці. Це називається «оперантне обумовлення»: ми зробили проект та отримали премію; ми працювали, працювали і нас підвищили.

Наприклад:

ситуація — пропонують задачу;

автоматична думка — «я вже це робив і мене похвалили;

емоції — впевненість, вмотивованість;

поведінка — виконання задачі;

результат — отримання подяки керівника, підтвердження впевненості у власних силах та здібностях.

Щоб сформувати безпорадність, потрібно поставити людину в такі умови, де її дії не впливатимуть на результат

Щоб сформувати безпорадність, потрібно зробити прямо протилежне: поставити людину в такі умови, де її дії не впливатимуть на результат.

Причиною виникнення навченої безпорадності стає попередній життєвий досвід, у якому людина дійсно не мала шансу вплинути на речі, які її не влаштовували. Тому з часом людина перестає відчувати, що її зусилля впливають на ситуацію та приносять результат.

Наприклад, керівник ніяк не відмічає успіхи своєї команди, ігнорує хороші показники, комунікує і критикує лише коли щось не вдається. І якщо така поведінка (критика, знецінення) стає системною, то у членів команди спрацьовує схема:

ситуація — нова задача чи проект;

автоматична думка — у мене це не виходить, я не зможу;

емоції — тривога, прокрастинація;

поведінка — неефективна робота;

результат — критика за низьку ефективність, закріплення думки «я не зможу» і наступного разу така сама поведінка.

Унаслідок формується замкнуте коло.

Процес виникнення навченої безпорадності: обставини, які ми не можемо контролювати — стиль пояснення причин: упередженість, стійкість до пояснення попереднього досвіду, відчуття неспроможності — очікування, що контролювати ситуацію і змінити результат неможливо —
вивчена безпорадність: мотиваційний, когнітивний та емоційний дефіцити.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Читайте також:

Джина Сіммонс Шнайдер

Найефективніший спосіб. Як упоратися зі стресом

Мартін Селігман, автор терміну, виділяє у навченій безпорадності три основні аспекти:

1. Когнітивний дефіцит, пов’язаний з тим, як ми сприймаємо та інтерпретуємо. Реальність полягає у стійкому переконанні, що ми не можемо вплинути на ситуацію. Щоразу, коли перед нами постає проблема, ми автоматично визначаємо її як нерозв’язну або ж не вирішувану ні для кого в принципі.

2. Мотиваційний дефіцит, який полягає у тому, що ми не маємо бажання і не прагнемо вирішити ситуацію. Навіть коли проблема не виглядає складною, ми не відчуваємо мотивації діяти: «Якщо я вважаю, що жодним чином не зможу вплинути на ситуацію, то і бажання діяти не виникає».

3. Емоційний дефіцит — пригнічений емоційний стан, через який ми сприймаємо навколишній контекст песимістично, відчуваємо безнадію.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут