Психологічний рекет. Як зрозуміти, що вас використовують

3 вересня 2021, 20:43

Є простий спосіб визначити, що на вашому альтруїзмі паразитують

Як відрізнити прохання про допомогу від психологічного рекету?

Світ вижив завдяки альтруїстам. Люди, готові поступитися своєю зручністю або безоплатно поділитися своїми благами, часом, знаннями з тими, хто просить про допомогу — це ті, хто створив цивілізацію і рухає прогрес вперед.

Відео дня

Однак є й ті, хто хотів би привласнити блага собі не тому, що потребують допомоги, а тому що «чому б і ні?» Такі люди не просто прагнуть отримати безкоштовно те, за що могли б дозволити собі заплатити. Вони здатні вимагати блага і ресурси, займаючись психологічним рекетом. При цьому їхні атаки найчастіше звернені на найбільш альтруїстичних людей — тих, хто з більшою ймовірністю відмовить у благах собі, але не відмовить тому, хто просить.

«Людям треба допомагати» — це досить поширене гасло, яке транслюють дітям. І є діти, дуже сприйнятливі до таких гасел. Вони, як правило, досить чутливі, емоційні, дбайливі до відносин. І іноді дорослі, що оточують дитину, починають ці властивості експлуатувати. «Ти мусиш поступитися молодшому брату, ти ж старше». «Ти мусиш допомагати мамі, вона на тебе все життя витратила». При такому стилі виховання, коли «ти мусиш допомагати всім, крім себе», дорослий виростає з переконанням, що відмовити комусь у допомозі рівносильно злочину.

Цей тест можна застосовувати і до самих себе

Саме таких людей намагаються не пропускати повз себе особистості, що паразитують на чужому альтруїзмі. Оком не встигнеш моргнути, запропонувавши чашку чаю, як опиняєшся в полоні зобов'язань, які не збирався на себе брати, і повинностей, які необхідно виконати. Адже людям потрібна допомога. Як ти можеш їм відмовити?

Проблема психологічного рекету полягає в тому, що його практично неможливо довести. Виглядає все так, ніби людина сама запропонувала допомогу. І якщо вона тепер від цього потерпає, то сама дурна — не розрахувала сили, не треба було пропонувати. А припинити допомагати не має права! Навіщо ж вона привчила до своєї допомоги? Навіщо зробила тих, кому допомагає, залежними від неї? Взяв на себе зобов'язання — неси.

Як же бути? Відмовляти всім у допомозі, щоб не наштовхнутися на паразитів? Тоді як поважати себе, якщо для мене цінно, що я про себе думаю як про добру й альтруїстичну людину? Допомагати, навіть якщо це суперечить моїм інтересам і виснажує? Тоді це означає обкрадати себе і свою сім'ю, дозволяючи комусь отримувати у непристойний спосіб придбану вигоду.

Є досить простий експрес-метод, щоб визначити, в чому ми збираємося брати участь. Чи буде це добровільна допомога, в результаті якої людині стане краще, а я буду почуватися щедрим альтруїстом, або мене звуть в каламутну історію, де будуть користуватися моїм часом, увагою, коштами, а я буду почуватися хронічним невдахою.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Достатньо ю поставити собі подумки питання: «А що трапиться, якщо я не допоможу?» Якщо не йдеться про порятунок чийогось життя  краще, щоб не йшлося, якщо ви не професійний рятувальник), то зазвичай наслідки для того, хто не надав допомогу, не настають. В тому розумінні, що той, хто просить про допомогу найімовірніше  вибачиться за турботу і шукатиме інші способи й інших людей для поліпшення своєї ситуації. Все, що може залишитися у мене всередині — це легке відчуття досади, привід проявити свої найкращі альтруїстичні якості, що з’явився, але, на жаль, не збігся з моїми можливостями.

Зовсім інша річ, якщо під прохання про допомогу був замаскований психологічний рекет. Якщо я відмовлю в допомозі в цьому випадку, на мою адресу піде або звинувачення: «Не знав, що людина може бути настільки черствою!», або знецінення: «Та у таких, як ти, навіть десять копійок не позичиш». Це може бути і більш тонка гра: «Ти відмінний друг, завжди допомагаєш і підтримуєш, що б ми без тебе робили? Якщо відмовиш, ми без тебе пропадемо».

Залежно від попередньої історії відносин, особистість, що потрапила в капкан психологічного рекету, реагує або почуттям пекучого сорому, або страхом втрати відносин і репутації, або роздратуванням, змішаним з почуттям провини.

Нагадаю, що йдеться про допомогу в рамках добровільного акту альтруїзму, а не в разі, коли турбота про дитину, літнього батька чи мати або  хвору дружину є моїм обов'язком. У цих ситуаціях теж бувають елементи психологічного тиску, але цю тему необхідно розкривати окремо.

Поки ж зробимо невеликий висновок. Якщо я відчуваю, що надаю допомогу добровільно і не заради винагороди чи подяки, найімовірніше, допомагаючи, я підтримую і свою самоповагу, почуття власної гідності.

Якщо ж з'являється відчуття, що, відмовивши в допомозі я піддамся покаранню або моя самоповага похитнеться, то велика ймовірність, що покарання все ж буде, навіть якщо я виконаю прохання. Тому що люди, схильні до психологічного рекету, чудово  знають, що набагато легше один раз знайти не дуже впевненого в собі альтруїста й експлуатувати його до знемоги, ніж щоразу шукати свіжого.

Паразити завжди мінімізують свої енергетичні витрати, тому самі не допомагають іншим і також не дозволяють почуватися добре і впевнено тим, хто допомагає їм. Гірше того, після того, як приходить усвідомлення, що мене використовують, а я своїми руками допомагаю людям завдавати шкоди собі ж, самоповага падає зовсім до нуля. І вибратися з такої ситуації стає ще складніше.

Додатково напрошується і не настільки очевидний висновок. Цей тест можна застосовувати і до самих себе. Іноді питання «а чи не поводжуся, я як паразит, коли прошу про допомогу?» дозволяє розставити пріоритети і скоригувати свої очікування. Тому що якщо я, озвучуючи прохання, збираюся покарати того, хто мені відмовить, образою або відкиданням — то це не прохання. Це або вимога  тоді я наказую з позиції сили, що мало схоже на потребу), або звернення до виконання зобов'язань  тоді мені необхідно згадати, які були домовленості і хто їх перший порушив). У першому випадку я, схоже, занижую свій власний ресурс  мене, принаймні, є емоційна перевага). У другому — необхідно дійсно розібратися хто, кому і коли встиг заборгувати.

Прохання про допомогу — це запрошення до контакту з позиції вразливості. І для багатьох ця позиція дуже болюча, тому що вразливість часто була пов'язана з приниженням в попередньому досвіді. Тому багатьом так важко формулювати й озвучувати свої прохання і вони воліють або до останнього справлятися самостійно, або вже вимагати з позиції сили, посилаючись на закони, принципи справедливості або інші опори. Як не дивно, іноді на просте прохання про допомогу потрібно набагато більше мужності, ніж на надання цієї допомоги. І це теж тема для окремої великої розмови.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X