Страждання юного Паркера. Рецензія на фільм Людина-павук. Далеко від дому

10 липня 2019, 20:43
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Фільм просякнутий соковитою літньою свіжістю, як мелітопольська черешня

За вікном вирує прохолодний екватор літа. Ділова активність зійшла нанівець, виштовхнувши кого на південні моря, кого на город збирати жучка з молодих картопляних пагонів. А в кінотеатрах традиційно править бал літній блокбастер.

Відео дня

Перша декада липня ознаменувалася останнім епізодом Саги нескінченності від Marvel у вигляді сиквела пере-перезапущеного Людини-павука, який цього разу Далеко від дому.

Пітер Паркер разом з друзями вирушає на літні канікули до Європи. Однак відпочити приятелям навряд чи вдасться — Пітеру доведеться допомогти Ніку Ф’юрі розкрити таємницю істот, що викликають стихійні лиха і руйнування по всьому континенту.

Зберігши кістяк команди першої частини Павука (режисера, композитора, сценаристів), і прокачавшись оператором Могутніх рейнджерів, у Marvel написали гідний епілог до третьої сюжетної арки, пом’янувши добрим словом головних Месників і підготувавши заділ для майбутніх супергероїв. Але про них іншим разом, а сьогодні — про Людину-павука, в побуті Пітера Паркера.

У фільмі досить гумору на будь-який смак

Людина-павук: Далеко від дому просочений соковитою літньою свіжістю, як мелітопольська черешня. Візуал і музика (навіть на фінальних титрах в очікуванні класичної сцени після них) не відпустять глядача до самих криків кінозальних прибиральниць «Шо чекаєте? Сеанс закінчено!» А розщедрившись на похід в IMAX, варто взяти з собою туристичну валізу і перевірити наявність європейської візи, тому що занурення в сюжет буде тотальним.

Того, хто бачив одне з творінь Marvel на великому екрані, новий Людина-павук навряд чи здивує. Але креативщикам зі студії варто віддати належне за те, що аж 11 років поспіль (починаючи з першого Залізної людини 2008 року) вони невпинно піднімали свою професійну планку, в результаті закріпивши її на такій висоті, що десь у світі засумував один Сергій Бубка.

Ми ніколи не дізнаємося точно, про що писав Гоголь у другому томі Мертвих душ, скільки в Україну ввезли «євроблях» і яке відношення до Голландії має Том Холланд. Але є одна, що називається, «інфа 100%»: Том Холланд і Пітер Паркер — це одне і те ж обличчя. Глядач середніх років під маскою Павука може добре пам’ятати Тобі Магуайра, смутно — Ендрю Гарфілда, але не стане заперечувати очевидного: 23-річний Том в образі супер-школяра дістав запальничку і дав прикурити дідусеві Тобі (44 роки) і дядькові Ендрю (36 років). Юний актор настільки гармонійно обігрує оновлений образ Пітера Паркера, що хочеться щиро побажати підвищених бонусів кастинг-директору Marvel за таке влучне попадання з виконавцем.

На відміну від Німеччини після червня 1944 року, головному персонажу з лишком вистачає молодечого запалу для боротьби на два фронти. Збираючи волю в кулак, а думки в узду, юний Пітер силкується прийняти естафету від покійного Тоні Старка (сподіваюся, це не спойлер? Всі ж уже подивилися останніх Месників?). Плейбой-мільйонер-філантроп, що назавжди відійшов від справ і з нашого світу, заповідав Паркеру всі свої нано- і не-нано технології, забезпечивши їх для рівноваги важким тягарем відповідальності, від підняття якого школяра утримують природний страх разом з граючим гормоном. Останній раз у раз перетворює супергероя на сором’язливого ботана, що втрачає мову від одного погляду своєї коханої Ем Джей. І це, мабуть, єдине, за що стрічці можна всерйоз дорікнути. Наскільки його персонаж хитрий, сильний і швидкий у боротьбі зі вселенським злом, настільки ж він дратівливо безпорадний у любовних пригодах. Ці сюжетні ями не всі глядачі перенесуть з легкістю.

Конкуренцію Холланду за сюжетом і за виконанням гідно нав’язує Джейк Джилленхол, який за визнанням кіноглядачок у залі, має риси обличчя грецького бога. Його гра, в принципі, теж. В індивідуальних сценах на тлі марвеловських статистів нестаріючий Джейк виглядає як запрошена зірка в малобюджетному ситкомі, що одним мовчазним рухом брови здатний вирішити епізод. Як і всі комікс-лиходії, має зморшкувату мотивацію, але тут радше питання до сценаристів. Свій номер актор відіграє подібно представнику давнього Олімпу.

Після мінорного і похмурого Месники: Фінал, епілог Далеко від дому — це така собі веселенька різнобарвна замальовка. У фільмі досить гумору на будь-який смак — від простенького візуального до тонкої гри словами, — за які відповідають, в основному, другорядні персонажі. Використовуючи рецепт дилогії про Людину-мурашку, на задньому плані творці накидали кілька безформних плям без особистої історії, але з однією метою — веселити глядача в перервах між битвами добра зі злом. І не можна сказати, що це пішло стрічці на шкоду.

Людина-павук: Далеко від дому навряд чи можна занести в категорію must see. Пропустивши його, глядач нічого не втратить. У той же час, найсвіжіше на сьогодні творіння Marvel — хороший спосіб провести дві години без напруги розумових сил і відпочити після збору жучка з молодої картоплі.

7 з 10

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X