Щось зовсім особливе. Чого мене навчила моя перша робота

17 квітня 2020, 12:20

Моя перша робота навчила мене багато чого: спілкуватися з людьми, заробляти гроші, готувати котлети, врешті-решт

Всім зараз непросто, але, найімовірніше, від усвідомлення цього факту особисто вам легше не стає. Особливо, якщо ви стали заробляти помітно менше або взагалі втратили роботу. Можливо, вам обіцяли офіс у центрі, багато плюшок і дружний колектив. А тепер — ні офісу, ні плюшок, а дружний колектив ви бачите тільки під час онлайн-нарад то добре). І особливо неприємно, мабуть, тим, для кого ця робота — перша в житті. Працювати взагалі не цукор, а з таким початком можна взагалі раз і на все життя розчаруватися в цій справі.

Відео дня

Давайте я розповім вам про свою першу роботу. 81-й рік, я тільки повернувся з армії. Для тих, хто не знає: радянська армія — це такий коворкінг, тільки без кави, без печива, без вайфая і з підйомом о шостій ранку. З армії я повернувся з повністю паралізованою свідомістю — мені було складно спілкуватися з людьми. Психологів, які консультують онлайн, тоді не було, тож мені довелося вирішувати свої психологічні проблеми самому.

Котлети — це щось на зразок мітболів, тільки замість кіноа до них подавали смажену картоплю, а замість тосту з авокадо — шматок батона

А ще у мене тоді не було грошей і одягу. Не в тому сенсі, що не було відповідного одягу — взагалі ніякого не було. Повернувся додому у військовій формі, а змінити її не було на що. Знайшлася якась сорочка, а штани мені купили — кримпленові, блискучі, за 14 карбованців. Я взувся в сандалі мого діда і в перший же вечір пішов у кіно, де зачепився брюками за цвях, і на моїх штанах з’явилася смужка від низу до верху. Забув сказати, що до того ж мої єдині штани були занадто короткі. Це зараз людину в коротких штанях називають «модник», а тоді її швидше назвали б «поц».

Так ось, перша робота. Мені дуже пощастило — я влаштувався помічником кухаря в одеське кафе «Фонтан». Мені платили тоді 84 карбованці на місяць, і я вважав це подарунком долі. Правда, нічого суттєвого за ці гроші купити не можна було — джинси, наприклад, коштували тоді 200 карбованців. Потрібно сказати, що це були крафтовіхендмейд-джинси — їх шили в підпільних майстернях неподалік від Театру музкомедії. З першої зарплати я купив собі на руках пару черевиків за 50 карбованців. Я міг би купити черевики дешевше в магазині, але далеко б я в них не пішов через їх специфічну якість. Багато хто, напевно, не знають, що означає «купити на руках». Ну, уявіть собі хіпстерський ярмарок, тільки без хіпстера і в форматі спікізі, тобто продавати і купувати потрібно потайки, інакше скрутять менти. Ментами тоді називали міліціонерів, яких тепер називають поліцейськими. Загалом, довго пояснювати.

На роботі я робив котлети — найпопулярніша страва в кафе «Фонтан». Котлети — це щось на зразок мітболів, тільки замість кіноа до них подавали смажену картоплю, а замість тосту з авокадо — шматок батона. Смузі там теж не було — був томатний сік і чай з великого бака. Зате на роботі можна було поїсти, і тоді це було дуже важливо, оскільки в продуктових магазинах тоді нічого не продавалося, крім маринованих кабачків. Поїсти на роботі можна було все ту ж смажену картоплю, яку мій напарник, Міша Гержановський, рясно поливав сметаною. Це була настільки калорійна страва, що будь-який дієтолог просто збожеволів би, якби її побачив. Добре, що ніяких дієтологів тоді не було.

Згодом справи стали налагоджуватися — мій шеф забезпечив мене бонусами: 10 карбованців на тиждень плюс продуктовий пайок. Продуктовий пайок — це… Ні, не зможу пояснити. Не те щоб я шикував у ту пору, але іноді навіть дозволяв собі взяти таксі з роботи додому. Коштувало це 1 карбованець. Уберу тоді не було — доводилося стояти на узбіччі дороги з піднятою рукою. У це, звичайно, складно повірити, але так воно й було.

Чи шкодую я про те, що вже давно не працюю в кафе «Фонтан»? Ні, не шкодую. Чи шкодую про те, що взагалі там працював? Звичайно, ні. Моя перша робота навчила мене багато чого: спілкуватися з людьми, заробляти гроші, готувати котлети, врешті-решт. До слова, котлети сьогодні, через 30 років після роботи в «Фонтані» — найпопулярніша страва в мережі моїх кафе «Компот».

Так, зараз непросто. І раніше було непросто. І щось підказує мені, що буде непросто і потім. Що ж нам залишається при таких розкладах? Працювати, знов працювати, і знову працювати — робити котлети або те, що у нас виходить найкраще. Втративши одну роботу, шукати іншу. І вірити в те, що кожне наступне місце роботи буде краще, ніж попереднє. Хоча, звичайно, перша робота — вона як перше кохання: щось зовсім особливе!

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X