Ласкаво просимо у світ мілленіалів. Блог Наталії Мечетної

5 квітня 2017, 04:13
Я не знаю жодної людини серед своїх ровесників, яка пішла би з роботи з формулюванням: «Я у вас недостатньо щасливий». Це фішка мілленіалів

Нещодавно колишня колега написала пост про те, що дівчинка-стажист, яка непогано проявила себе, врешті-решт, відмовилася прийняти пропозицію про роботу. Аргументуючи свою відмову, вона заявила, що не почувається щасливою тут. На противагу колега згадала, свій досвід, коли на першій журналістській роботі через хвилювання два тижні ходила з червоним обличчям. Навіть на посвідченні обличчя було червоне. Кілька наступних років кожен дедлайн для неї був немов іспит, який здається редактору. І тільки потім вона зрозуміла, що навчилася нормально писати. Але новенька дівчина вибрала інший шлях – зістрибнула, відчувши дискомфорт.

Відео дня

Читаючи цей пост, я впізнавала себе – я теж червоніла, блідла, заїкалася тощо. Коментатори теж ділилися симптомами: в когось зводило на роботі щелепу, а в когось і зовсім з'явилася алергія через стрес. Пам'ятаю, як ще одна колега – дуже розумна і талановита – казала, що спочатку їй було психологічно легше ховатися на кухні, поки редактор читав її текст.

Закінчивши ВНЗ, я була щаслива, що мене взяли на роботу в офіс (колишня однокласниця, наприклад, торгувала в переході). "Тобі пощастило. Ти не така, як всі – ти працюєш в офісі", - про таких, як я, пісня.

Такі ми – представники гіпервідповідального і працьовитого покоління кінця 70-х - початку 80-х. Наше дитинство і дорослішання припало на лихі 90-ті, а звідси й розуміння, що життя – складна штука, потрібно вміти пристосовуватися до нових обставин і багато працювати, щоб купити шматок хліба. У школах нас часто «чморили»: «Та хто ви такі, щоб мати власну думку?», «Коли я кажу, ваша справа – мовчати», «Ідіота кусок!».

Можливо, саме тому на початку журналістської кар'єри мене відвідували думки на кшталт: «Та хто я така, щоб писати статті для кращого видання країни?». Я постійно намагалася покращувати тексти, адже їх читають тисячі людей! Класичне «тварь ли я дрожащая или право имею». І потім щоразу як диво відкривала новий номер журналу зі своєю статтею – «мою пісню почують тисячі очей, моє фото розкуплять сотні рук», якщо процитувати інший шматок з класики. Минули роки, і я зрозуміла, що непогано навчилася не тільки писати тексти і репортажі, але і придумувати заголовки, розбиратися в фотографіях, графіці та верстці.

Представники покоління «ігрек» хочуть напружуватися мало, а отримувати багато

Однак точно такий само подив і здивування, яке я мала в перші роки роботи, я відчула вже у 28 років, коли шукала журналіста у свій відділ. Переглядала резюме з мільйонами граматичних помилок, практично нульовим досвідом роботи і вимогами зарплати як у мене. Ласкаво просимо у світ мілленіалів, дитинко. Правда, тоді я лише прочинила в нього двері і тут же її зачинила – журналіста так собі і не підшукала, в свій розділ писала сама.

Але тепер я і мої знайомі стикаємося з ними щодня. Недбало одягнена офіціантка з облупленим манікюром, хлопець, який капризно морщиться, вивчаючи меню в ресторані, компанія молодих людей, що зупинилася на проїжджій частині, щоб зробити селфі. Мілленіали дорослішають, і чим далі, тим більше захоплюють наше життя. І ми мусимо дивуватися та підлаштовуватися. Я не знаю жодної людини серед ровесників, яка пішла б з роботи з формулюванням: «Я у вас недостатньо щаслива». Це фішка мілленіалів.

Так, їхнє дитинство було сите і менш суворе. Завдяки інстаграмам, з якими зіткнулися будучи, на відміну від нас, незрілими особистостями, вони більше зациклені на собі, схильні чекинить і фотографувати кожен свій крок, тим самим ще більше множачи своє «Я». Саме тому самооцінка в них зашкалює. «Відповім вам від імені більшості мілленіалів», - почала якось коментар у соцмережі дівчинка років 20-ти. Хотілося заперечити: «Чому ти вважаєш, що можеш виступати від імені більшості мілленіалів, дитинко? Ти проводила статистичне опитування, чи що? Звідки така впевненість, що твої ровесники тебе підтримають з цього питання?», - хотілося заперечити їй. Але я стрималася, усвідомивши, що подібні питання можуть виникнути тільки у мене, але не у неї. Адже вона мілленіал – значить, само собою, експерт і не треба їй ніяких опитувань та досліджень, щоб віщати від імені більшості.

Я не хотіла б усіх стригти під одну гребінку, але тенденція очевидна – представники покоління «ігрек» хочуть напружуватися мало, а отримувати багато. Та й якщо вірити статистиці, нарцисичний розлад особистості зараз зустрічається набагато частіше.

З одного боку, шукати улюблену роботу, що приносить щастя, похвально, з іншого – під словом «щастя» мілленіали часто мають на увазі саме небажання напружуватися. Адже у нас теж було своє суворе щастя – наприклад, не досипаючи ночей, написати класну статтю, за яку читачі навіть подякують.

Все ж не хотілося б ставити хрест на покоління «ігрек», тому спробую виділити кілька якостей мілленіалів, які здаються мені позитивними:

1. Мілленіали не будуть тупо виконувати накази, і слідувати чиїмось вказівкам – їм потрібно розжувати, чому це важливо і необхідно. Тобто, час сліпих виконавців проходить, оскільки мілленіал пальцем об палець не вдарить, якщо його не зацікавити, переконати, що виконувана ним робота несе велику цінність для компанії.

2. Вони себе цінують. Мілленіал не буде терпіти самодура начальника або пекельні умови роботи, а напише заяву про звільнення. Нещодавно в мережі щодо цього бачила цікавий приклад: начальник кричав матом на планерці, і всі мовчали, але тут якийсь «молокосос» поцікавився, по якому такому праву на нього відкривають рот. Всі присутні були в шоці, а він написав заяву про звільнення і пішов. Так, хлопець втратив роботу, але в підсумку роботодавець теж втрачає, оскільки йому потрібно витрачати час на пошук і навчання нового співробітника. Останній же, найімовірніше, теж буде мілленіалом. Тобто, час «терпил» на роботі закінчився, і це добре.

3. Менш схильні мілленіали і підлизуватися. Можете собі уявити міллениіала, який бігає за пивом (кавою, піцою) для вищих за посадою? Дуже сподіваюся, що з мілленіалами час «полян» для догоджання керівника і колективу, які досі практикуються в багатьох конторах, кане в лету. Адже навіщо мені когось пестити, якщо головна цінність - це я?

4. Вони менш закомплексовані. У той час як я при виході з будинку критично себе оцінюю в дзеркалі, мовляв, все випрасуване, чисто, до лиця, мілленіали взагалі не паряться з приводу зовнішнього вигляду. Найбільше це помітно в Західній Європі.

Нещодавно я вибирала прикольні значки на вінтажній барахолці в Британії. Звичайно, нові. Хоча поруч, якщо поритися в ящику з мотлохом, можна було знайти не гірше. Але ритися ніяково, тим більше, треба опускатися навпочіпки, а у мене гарне пальто. Тут дівчина років 20-ти в пишній чорній спідниці спокійно сіла попою просто на підлогу і, підібгавши під себе ноги, стала порпатися в старих значках і наклейках. «Це вам підійде», - простягає вона мені значок у вигляді жіночої руки з наманікюреними пальчиками. «Вау, дякую», - відповідаю я. «Я помітила, що вам подобаються такі штуки, а з ящика вони в чотири рази дешевше. Треба тільки відшукати їх. Це теж вам», - каже мені дівчина, простягаючи другий значок у вигляді келиха з коктейлем.

Мене вразило те, з якою простотою і природністю вона сіла на підлогу, перебуваючи в спідниці і в людному місці, заговорила зі мною, при цьому, абсолютно не соромлячись зізнатися, що спостерігала, що саме я собі вибираю. А ту руку я таки купила. За смішну суму. І вже причепила собі на сумку. Щоб кожен раз, коли захочеться побурчати на недбайливу молодь, нагадати собі: руки геть від мілленіалів. Чому мені у них треба повчитися, так це, як мінімум, вмінню не паритися.

Загалом психологи пишуть, що мілленіали більш позитивні, розслаблені, менш схильні слідувати за одним лідером, і менш милітаристськи налаштовані. Тобто, не варто їх сильно клювати, адже з такими якостями, напевно, теж можна побудувати непогане суспільство. Тим більше, що попередні покоління наламали чимало дров.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X