Право бути. Як Україна розповідає про себе

31 грудня 2019, 11:37

Напевно, вперше в новітній історії незалежності культура отримує можливість відстоювати своє право на голос

Колонка опублікована в спецпроекті НВ «Світ у 2020» за ексклюзивною ліцензією британського видання The Economist. Републікування заборонене.

Стандартний асоціативний ряд, що спливає в свідомості умовного жителя ЄС або США при згадці України, — корупція, Чорнобиль і війна. Іноді до цих трьох китів може примкнути четвертий — Голодомор. Найсумніше в цьому списку — об'єктивізація країни як території, де відбувається щось недобре. І це в той час, коли голос сучасної України залишається загадкою не тільки для міжнародного співтовариства, а й для нас, українців. Що ми можемо розповісти про себе, якщо самі не розуміємо, хто ми і куди йдемо?

Відео дня

Чому такий важливий процес виявлення власної ідентичності, що почався, яка вміщає щось більше, ніж набір невідрефлексованих негативних наративів? Ми повинні зрозуміти себе не через позицію жертви і витіснення складних тем, а через усвідомлення помилок, вивчення в історичній перспективі. Адже перш ніж ми зможемо експортувати знання про Україну в зовнішній світ, ми повинні розповісти про Україну самим собі.

Кожна подія створювала запит на нову співпрацю

Можливо, саме тому так цікава виставка Ukraine WOW. Тисячі людей, що проходять транзитом через Центральний вокзал, отримують стислу інформацію в інтерактивній формі про те, що варто знати про країну і любити в ній. Так, це ще поки що не критичне мислення, так, це, безумовно, одна з граней пропаганди, так, навряд чи виставка зможе переважити в своєму значенні весь той масив негативу і безнадії, який продукують політичні ток-шоу і новини. Проте це важливо. Як і інші спроби розповісти українцям про Україну — наприклад, виставка Дивовижні історії Криму в Мистецькому арсеналі або прем'єра повнометражного фільму Ukraïner. The Movie від творців проекту Ukraїner.

Україна все частіше і вже на рівні державних політик починає формувати інституціональні моделі, покликані упакувати і експортувати знання про іншу (не новинну) Україну в зовнішній світ. І, напевно, вперше в новітній історії незалежності культура отримує можливість діяти суб'єктно не тільки реагувати на запити ззовні) в міжнародному полі, відстоювати своє право на голос.

Кілька українських аудіогідів у великих європейських музеях, Український тиждень в Гданську. Присутність українського театру, кіно і музики на впливових форумах у Польщі, Франції, Німеччині, Нідерландах. Ретроспектива Кіри Муратової в Парижі, опера-антиутопія GAZ на фестивалі музичного театру Musiktheatertage Wien у Відні. Ось що вдалося зробити в 2019-му.

Велика частина подій була локалізована в Австрії і проходила в межах двостороннього року культури Україна — Австрія. Центральним став фестиваль Українська ніч в музейному кварталі Відня, де виступили DZ’OB, Onuka і Zavoloka, а на величезний фасад Музею Леопольда транслювався спеціально створений для цієї події 3D-маппінг, на якому оживали анімовані українські мозаїки радянського періоду. Театральні проекти, показані в Австрії, Польщі та Німеччини, — це безкомпромісні роботи про проблеми сучасної України. І кожна така подія створювала запит на нову співпрацю. Ось чому можна з упевненістю сказати: це тільки початок.

Далі будуть і аудіогіди, і постановки в театрах Європи, і професійні подорожі, що відкривають Європу нам, а Україну — зарубіжним експертам культури.

І незважаючи на те, що наповнення українських програм далеко від пасторалі і не має на меті демонструвати досягнення, ми отримаємо своє «WOW». Тому що тепер про війну, корупцію і проблеми самоідентифікації, так само як і про прекрасні українські мозаїки, кобзарів, авангард 20-х років ХХ століття і дивну здатність до самоорганізації та опору, все частіше говоримо ми самі.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X