Відкрию вам секрет. Що робити, якщо ви не подобаєтеся людям

4 травня 2021, 16:00
НВ Преміум
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Неприязнь — свідчення того, що ви важливий гравець, з яким треба рахуватися

У своїй книзі Про їжу: суворо конфіденційно всесвітньо відомий шеф-кухар Ентоні Бурден згадує, як його наставник запитав, чи є у Бурдена вороги: «Ось наприклад, у мене, Ентоні, дуже, дуже багато ворогів. І в якомусь сенсі це добре, навіть якщо ти не знаєш, хто вони. Це означає, що ти важливий».

Відео дня

Я терпіти не можу комусь не подобатися. Просто ненавиджу. Жахливо почуваюся при цьому. Мені хочеться негайно зателефонувати цим людям і все залагодити. Я готовий на що завгодно, аби тільки позбутися цього нестерпного відчуття.

Після перших чотирьох років письменницької діяльності мені абсолютно нічим було похвалитися — ні фоловерів, ні переглядів, ніяких очевидних досягнень.

Але врешті-решт я почав серйозно ставитися до себе та своєї роботи. І приблизно на п’ятому році стався прорив:

— на мою розсилку підписалося більше 20 тис. осіб;

— мої публікації стали набирати більше 200 тис. переглядів на місяць;

— я уклав свій перший договір на видання книги;

— я став заробляти своїми текстами тисячі доларів на місяць.

Однак у цій бочці меду було повно дьогтю. Мене публічно звинуватили в плагіаті (це було непорозуміння, і я міг би все пояснити, якби мені дали таку можливість). Редактори розривали зі мною співпрацю, називаючи мою манеру письма «дратівливою» і «нещирою». Я отримав незліченну кількість листів, у яких читачі повідомляли, наскільки дурним їм здається те, що я пишу. Про те, що відбувалося в коментарях, навіть не хочу говорити.

Що можна зробити у відповідь на неприязнь? Почати війну з критиками і свідомо приректи себе на поразку, або ж винести з їхніх зауважень корисні уроки.

Як позбутися постійної потреби в симпатії і схваленні

Багатьом людям схвалення потрібно як повітря. Вони не можуть без нього. Весь створюваний ними власний образ — одяг, робота, політичні погляди, то, що вони їдять, де п’ють після роботи, що публікують в Instagram — все засноване виключно на прагненні отримувати життєво необхідну підтримку оточння.

І я був точно таким же. З дитинства я постійно всім догоджав. Зараз мене нудить від думки про те, яким тюхтієм я був.

Ось один приклад. Я виріс у Сан-Дієго і завжди був прихильником нашої футбольної команди Чарджерс. Одного разу на вечірці в коледжі я згадав про це в розмові з якимось новим знайомим. «Чарджерс? Та вони просто відстій!», — зневажливо заявив мій співрозмовник. — «Жахлива команда, найгірша з усіх». «Так, так і є», — машинально підтакнув я. — «Вони повний відстій. Гірше нікуди. Навіть не знаю, чому я їхній фанат».

Хейтери — одні з найкращих вчителів

Повертаючись того вечора додому, я ненавидів себе. Я навіть не зміг постояти за свою улюблену футбольну команду перед якимось придурком. Що зі мною не так?

У мене була найсильніша потреба в симпатії і схваленні, і це підривало цілісність моєї натури. Мій страх не сподобатися був сильніше моїх моральних принципів. Я не був собою. А як одного разу написав Девід Кадава: «Коли наше справжнє „я“ не має можливості слідувати своїм бажанням — коли воно позбавлене тих творчих вправ, які необхідні, щоб озброїти його словником, що дає можливість виразити себе, — воно діє дивним чином».

Прокидатися вранці, знаючи, що ви не подобаєтеся людям, болісно. Іноді навіть дуже болісно. Але не бути собою незрівнянно гірше. Це руйнує вас. Життя, прожите з оглядкою на когось, в кінцевому підсумку виявляється витраченим даремно. Що робити?

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X