Конфлікт чи компроміс – що обрати? Блог Катерини Гольцберг

11 листопада 2018, 12:03

Іноді варто піти на конфлікт: у суперечках не тільки народжується істина — в них можна віднайти себе справжнього

З раннього дитинства нам вселяють, що конфліктувати погано. Дорослі намагаються заборонити сваритися, з'ясовувати стосунки і влаштовувати розборки починаючи з дитсадка. Відбраковування всіх, хто схильний до суперечок, переслідує людину і в школі, а далі — на шляху в усіх спільнотах — ніде не терплять тих, хто готовий полемізувати і з'ясовувати стосунки. Проте конфлікти існують, і їх не стає менше. Люди ділять країни, майно, дітей та принципи. Вони намагаються відстояти свою територію, правоту, погляди та істину. Хоча самій істині до цього немає жодного діла, вона зазвичай лежить посередині.

Відео дня

Але якщо взяти, наприклад, маленьких дітей, то конфлікт для них — можливість привернути до себе додаткову увагу. Хоча і серед дорослих досить таких маленьких дітей, які не прагнуть вирости і за рахунок конфліктності намагаються бути в центрі будь-якої взаємодії. Мабуть, це не найкращий спосіб відзначитися, але, як не сумно, найефективніший.

Незважаючи на це все, а можливо, і завдяки цьому всьому тренінги з конфліктології — найвищий показник продажів у світі, адже в основі будь-якого конфлікту — визначення і пошук своїх інтересів. Як на мене, дуже круте завдання! Але проблема якраз у тому, що найважче зізнатися іншим і навіть собі, що ж є нашим справжнім бажанням або інтересом, адже саме в цій зоні перебуває суть конфлікту. Людям властиво висувати одне одному зовсім не ті зони конфлікту, які дійсно штовхають їх на розбірки. Крім того, часто зона перетину інтересів лежить у галузі несвідомого, що унеможливлює пошук компромісу, адже наріжним каменем конфлікту є його усвідомлення і визнання.

Безкомпромісність — причина аварій на дорогах, розлучень, цькування дітей у школах і навіть суїцидів

До речі, мотивом до суперечки часто може бути сама суперечка, за принципом, озвученим Портосом: "Я б'юся просто тому, що я б'юся!" Треба визнати, що це якраз один із тих типів нерозв'язних конфліктів, який людина може пронести через усе своє життя, вважаючи себе принциповим правдолюбом або борцем за справедливість, але не будучи таким насправді. На жаль, у нашому суспільстві слово "компроміс" часто взагалі має негативний відтінок, адже суспільство на даному етапі свого розвитку звикло до чорно-білих градацій і жодних проміжних положень, окрім "добре — погано" не сприймає. А слова "принциповий" і "безкомпромісний" — практично стовідсотковий комплімент. Але чи так це насправді? На жаль, саме в ситуаціях бажання повної і беззастережної перемоги вирішення конфлікту може зайти в глухий кут, і ситуація не матиме виходу.

Часто жертвами безкомпромісності дорослих стають діти, наприклад, унаслідок сімейних суперечок, судових тяганин і паювання обов'язків між батьками, де принциповість, доведена до абсурду, погіршує ситуацію спору, унеможливлює продовження будь-якого діалогу. Безкомпромісність — причина аварій на дорогах, розлучень, цькування дітей у школах і навіть самогубств. Чи варта вона того? Може, все ж принциповість і безкомпромісність не такі вже великі блага?

Водночас сам конфлікт не можна визнати зовсім вже марною або шкідливою штукою.

Не експлуатуючи банальне "в суперечці народжується істина", важливо визнати, що в суперечці все ж таки народжується наша позиція, проявляються справжні бажання, у суперечці ми можемо віднайти себе. Себе справжнього, істинного, якщо, звісно, не здумаємо брехати собі ж. І треба сказати, що це цілком гідна знахідка. Нам дуже важливо час від часу уточнювати та звіряти свої інтереси, відчувати свої особисті кордони, розширювати їх або вибудовувати заново в ті моменти, коли цього вимагають час, обставини, а також наша прихильність і любов до близьких.

Відсутність психологічної толерантності — нерідко причина для конфлікту, але ми не можемо бути толерантними, наприклад, до насильства. А значить, насильство завжди має викликати конфлікт, і нам, як правило, дуже хочеться, щоб перемогло добро. Але для цього добро має зважитися на конфлікт. Чи залишиться воно водночас добром? Найімовірніше, так. На мій погляд, толстовське непротивлення злу насильством якраз призводить до перемоги зла, і ми втрачаємо віру в справжнє добро. Тому ми завжди бачитимемо конфлікти там, де інтереси перебувають у зоні моральних цінностей, відчуваючи логічне і практичне безсилля беззубої моралі. Нам необхідні конфлікти, і якби їх не було, то їх варто було б вигадати хоча б для того, щоб відчувати себе живими. Важливо тільки точно розрахувати дозу принциповості і компромісу в кожному конфлікті, щоб, не дай боже, не отруїтися через передозування того або іншого.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время від 1 листопада 2018 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X