У надважкі часи. Чи соромно зараз не бути супергероєм

27 жовтня, 21:34
Олена Любченко: «Чи може вважатися захистом спроба залишити все максимально так, як було?» (Фото:AndrewLozovyi/Depositphotos)

Олена Любченко: «Чи може вважатися захистом спроба залишити все максимально так, як було?» (Фото:AndrewLozovyi/Depositphotos)

Люди, які залишилися в ці часи «нормальними», для мене є таким самим доказом того, що ми переможемо, як і ті, хто видає над-результат

Помітили, наскільки багато навколо стало надлюдей? В’яжуть на фронт шкарпетки по 100 штук за три дні, збирають на автопарк за тиждень, бігають марафони по всьому світу в патріотичних футболках, готують, навчають, креативлять… Здається, ця війна перетворила кожного на супергероя. Втім, ні, не кожного.

Відео дня

Днями розмовляла з клієнткою, яка сказала, що відчуває себе дивно — війна не відкрила в ній ніяких суперздібностей: вона живе там, де й жила, ходить на ту ж саму роботу, за вісім місяців війни жодного разу не збирала «банку», не бігала марафони, не в’язала шкарпеток, просто весь цей час донатить процент від зарплати тихесенько.

Всі ми різні і по-різному реагуємо на одні й ті ж самі події

А ще вона зовсім ніде не волонтерить, тому що вважає, що зараз весь вільний від роботи час має проводити з близькими. Ніби саме зараз, коли війна, її увага до дітей та чоловіка надважлива. Важливіше за «банки» і «марафони».

Так от, власне, питання моєї клієнтки звучало так: «Мені соромно зараз не бути супергероєм. Скажи, просто бути собою — нормально?»

Якщо кожен з нас під час війни обирає свій власний «захист», «внесок» і свою «зону комфорту» (навіть якщо цей комфорт дуже і дуже умовний), чи може вважатися таким захистом і внеском спроба залишити все максимально так, як було? Так, так, і ще раз так.

По-перше, усі ми різні і по-різному реагуємо на одні й ті ж самі події. І нехай це вас не ображає, але тут байдуже, війна чи мирний час — не всі мають «бігати марафони», адже є й ті, хто просто не любить бігати.

По-друге, особисто для мене те, що під час війни моя клієнтка залишила (наскільки це можливо) своє життя саме таким, яким воно було і до війни, означає, що вона непохитна і сильна — саме такими ми маємо бути, коли на нас нападають, денацифікують, та, прости Господи, десатанізують.

Люди, які залишилися в ці часи «нормальними», для мене є таким самим доказом того, що ми переможемо, як і люди, які видають над-результат у надважкі часи.

І ті, й інші для мене герої, а головне, що ми все одно в цьому з вами разом, чи не так?

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X