Комфортне чтиво: 5 найкращих зарубіжних перекладів. Блог письменника

24 червня 2017, 16:21
Автори цих книг, серед яких є і класики світової літератури, і наші сучасники, об’єднані одним жанровим прийомом. Їхня творчість – це ігри із сенсом буття, переосмислення канонів і уникання штампів

І відбувається це, здебільшого, на їхній «останній території», що іноді обмежується власним письмовим столом.

Роберт Вальзер. Розбійник. – К.: Видавництво Жупанського

Відео дня

Останній роман відомого швейцарського письменника, який останні роки життя провів у божевільні, і творчістю якого захоплювалися Гессе і Музіль, даремно називають химерним.

Роман було написано ще 1925-го року, але через нерозбірливий почерк друком він вийшов лише у 1972-му, і то завдяки титанічній праці чотирьох фахівців-філологів. А для українського читача його майстерно переклав Олекса Логвиненко. Що ж до химерності, то це, скоріше, абсолютно нескладне авангардне чтиво, аніж герметичний текст. Утім, за життя автор не мав широкого читача, його стиль нагадував суміш канцеляризму з поезією дрібниць.

Необов’язкові, буденні речі він описував із завзятістю поета, при цьому ані стиль, ані сюжет, ані герої для нього були не важливі. По суті, автобіографічна сага про будні загадкового персонажа, оповідача, літератора. Лише редактори, що розуміли, з ким насправді мають справу, а також дрібні меценати рятували його від голодної смерті.

«Саме завдяки дядькові й далі тривало його таке своєрід­не існування, і саме завдяки цьому його існуванню, не­буденному й буденному водночас, я й пишу цю сповнену роздумів книжку, з якої навчитися геть нічого не можна, - звіряється герой роману. - Є ж бо люди, котрим так хочеться знайти в кожній книжці опору собі у житті. Але для цього ґатун­ку вельми шанованих мною людей я, на превеликий мій жаль, не пишу. Шкода, кажете? Звісно. О найхолодніша із холодних, найсерйозніша із серйозних, найчесніша із чесних, найбільш обивательська із обивательських, най­миліша із милих, найспокійніша з-поміж усіх спокійних пригод, ти наразі тихо-мирно собі спочивай».

Семюел Беккет. Мерсьє та Кам’є. – Брустури: Дискурсус

Роман найвідомішого з європейських стилістів і батька театру абсурду, який все життя уникав преси і камер, як і у випадку з «розбійником» Вальзера, не «грішить» динамікою сюжету. Це справді чтиво для посвячених, насамперед, у творчість автора «В очікуванні Ґодо». Тож не дивно, що тут з’являються Діді та Ґоґо, а також Уот, герой однойменного роману Беккета.

Що ж до згаданого Вальзера, то «фірмовою» ознакою його стилю була «прогулянка», яка відбувалася лише в уяві автора – чи не те саме практикують герої цього роману, перекладеного Іваном Кричфалушієм. «Фізично вона минала досить легко, без морів і кордонів, які потрібно було б перетинати, - розпочинає автор розповідь про мандрівку двох своїх героїв. – Мерсьє і Кам’є не покидали дому. В цьому їхнє щастя».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Для особливо нетямущих і нетерплячих читачів, яким складно підкоритися магії тексту, після кожного розділу роману подається конспект попереднього, і так до самісінького фіналу, який, звісно, не має логічного кінця. «Ось ми й тут, - сказав Мерсьє. – Тут? – сказав Кам’є».

Колм Тобін. Завіт Марії. – Х.: Фабула

Провокації на зразок цього роману історія культури нашого часу знала (і переживала) вже не раз. Були культові книжки, фільми і вистави, в який критикувався канонічний сюжет про Христа, ставився під сумнів Новий Завіт, по-своєму інтерпретувалась біблійна історія. Достатньо згадати «Євангеліє від Ісуса Христа» Жозе Сарамаго і антирелігійний фільм «Остання спокуса Христа» Скорсезе. Те ж саме маємо у випадку з романом Тобіна, перекладеним Ольгою Тільною.

За сюжетом, старенька мати Христа живе з вірою в те, що її розіпнутий син, насправді, не був Сином Божим, оскільки, на її думку, жодна з релігій не варта того, аби прийняти за неї смерть. Звісно, шановні автори Євангелій не можуть змиритися з такою крамолою, хоч всіляко оберігають стареньку, рятуючи її від злиднів. Оповідаючи історію свого сина, Марія всіляко «олюднює» її, намагаючись зрозуміти, де зробила похибку, виростивши того, хто пішов на жертву заради людства.

«У мене немає часу на невдах, – казала вона синові, – адже коли ви двоє зберетеся разом, то вийде не тільки звичайна дурість і жорстокість — вам обов’язково захочеться більшого. Варто невдахам зібратися разом, і вони будуть здатні на все: вони можуть бути безстрашними, цілеспрямованими, якими завгодно, і перш ніж вони досягнуть свого чи заспокояться, станеться те, що сталося, і з чим тепер я змушена жити».

Кендзабуро Ое. Особистий досвід. Обійняли мене води до душі моєї. – Х.: Фоліо

Вперше для сучасного читача ця книжка вийшла в радянській серії «Майстри сучасної прози» і разом із творами ще одного культового японського письменника Кобо Абе утворила своєрідний канон сприйняття подібного чтива. Насамперед, це психологічна оповідь з мінімумом дії, по-філософськи некваплива, зосереджена на внутрішніх переживаннях і особливостях «національного характеру».

Оселившись в закинутому ядерному бункері з розумово відстали п’ятирічним сином, герой роману призначає себе повіреним дерев і китів. Його мета – розповісти прибульцям з космосу, що, насправді, цар природи на Землі – не людина. При цьому ідея герметичного буття і зречення світу перегукується у романі з історією безпритульних підлітків, які так само мріють про морські пригоди. Тема урбанізму, поліцейського терору і усамітнення буття перегукується у автора з гуманізмом зразка Достоєвського, який привів його до розуміння Сартра, Манна і Фолкнера.

Велв Чернін. Верлібри. – Л.: Кальварія, 2017

Автора цієї незвичної збірки, дитинство якого пройшло в Пирятині на Полтавщині, називають одночасно і старомодним, і ультрасучасним. По-перше, він пише архаїчною мовою ідиш, ризикуючи стати посміховиськом, оскільки в Ізраїлі, де він мешкає з 90-х років, всі говорять сучасною мовою, тобто на івриті. Утім, образна, стилістична та мовна поліфонія (збірка перекладена автором українською, а сам він народився у Москві) дозволяє говорити про неабияку співзвучність часу теперішньому. Власне, між цими двома світами, «острівним» і «материковим», старозавітним і модерним, і живе ліричний герой «Верлібрів».

Перший світ:

«Спершись спиною

На пишноту та багатство вітрин,

Там сидів торговець-єврей,

А перед ним лежало його життя:

Два привезених з Росії самовари,

Старі плоскогубці та десятки пачок

Сигарети для жебраків».

А вже в другому світі, поєднаному зі старим життям споконвічною ностальгією, є можливість вилетіти за межі будь-якого часового і територіального виміру:

«Такий начебто поріг Святої Землі,

який можна переступити

і ввійти.

На якому можна затриматися,

коли піти захочеться».

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо NV
X