Хто винен у тому, що я бідний? Блог Наталії Гаєвської

24 лютого 2018, 08:03

Бідність – це набір стереотипів, позбувшись яких, можна змінити життя

Кажуть, що в житті ми завжди отримуємо те, до чого прагнемо. Якщо застосувати цю теорію до питання фінансових можливостей, то виходить, що бідні люди бідують тому, що вони не мислять себе поза станом бідності. Вони не в силах навіть уявити, що можуть багато заробляти та, відповідно, багато витрачати, повноцінно харчуватися і відпочивати за кордоном.

Відео дня

Яка вона – психологія бідності?

Психологія бідності – це набір поглядів та переконань людини, що породжує у неї нестачу грошей та матеріальних благ.

Один із підприємців, який звернувся до мене за допомогою, розповів, що в житті у нього систематично виникають проблеми з бізнесом і що скільки б він не заробляв, гроші в нього не затримуються. Коли ми почали аналізувати його ситуацію, то з'ясувалося, що в нього була неусвідомлена установка, що той, хто багатий, – негідник. І оскільки він не хотів бути поганим, то підсвідомо прагнув бути бідним, але чесним.

У житті це трапляється доволі часто. Адже всі ми пам'ятаємо радянські часи, коли людям закладалося, що є люди "хороші" та "погані". І, як правило, "погані" – це ті, хто матеріально забезпечений, бо збагатилися незаконним шляхом. Але у дійсності це зовсім не так. Це лише установки та стереотипи, з якими ми йдемо по життю.

Психологія бідності дуже характерна для України як країни пострадянського простору.

Як і в чому вона проявляється?

По-перше, коли людина сприймає гроші як самоціль (працює заради грошей, а накопичення нікуди не витрачаються або йдуть невідомо куди). Гроші не приносять людині задоволення і вона здебільшого не знає, як ними розпорядитися.

По-друге, коли людина відчуває себе кращою за інших, тому що в неї у кишені є зайві сотня-друга доларів. Така людина за допомогою грошей чи предметів престижу (наприклад, автомобіля) намагається компенсувати внутрішнє почуття меншовартості та довести іншим, що у неї все нормально. Такій людині важко втрачати ці предмети розкоші, бо вона від них залежить, але особливого задоволення не отримує, а тому внутрішньо емоційно холодна і спустошена.

По-третє, коли людина розкидає грошима направо та наліво. Така людина не може прийняти надлишок грошей і підсвідомо вважає, що вона їх негідна, а тому їх просто позбувається.

По-четверте, коли людина економить на всьому та відкладає кожну копійку. У таких людей якщо і є гроші, то це все одно, що їх немає, бо вони не приносять ні задоволення, ні радості.

Злощасна доля

Психологія бідності починається з базової передумови, що фінансове становище людини залежить не від неї, а від зовнішніх обставин. І людина сприймає себе не як причину своїх проблем, а як наслідок. Вона переконана, що є багато причин, через які не можливо заробити більше грошей.

Людина не бере на себе відповідальності за фінансове становище, нарікаючи на важкі часи, інфляцію, економічну нестабільність, політику держави, чоловіка чи дружину, батьків, начальника, ціни тощо. Вона опускає руки замість того, щоб подумати, що могла зробити у своєму становищі, щоб досягти того, чого хочеться.

Чи навпаки, людина себе звинувачує у всіх проблемах і з цим живе саме для того, щоб не брати на себе відповідальності за своє благополуччя.

Бідність переходить з покоління в покоління

У всіх є базовий рівень потреб, тобто певний рівень видатків, які для кожного є абсолютно нормальними. Для однієї людини це може бути оплата за квартиру, витрати на харчування й одяг та на поїздку на море раз в рік. Для іншої – все перераховане вище, а ще й поїздка за кордон, харчування в дорогому ресторані один-два рази в місяць та оплата послуг хатньої робітниці. І кожна людина звідкись знаходить гроші на свої базові потреби.

Щоб збільшити свій матеріальний рівень, потрібно збільшити рівень своїх потреб. Але не все тут так просто. Не достатньо сказати, що я хочу їздити на тому-то автомобілі чи жити в тому-то будинку. Людина зможе отримати омріяні предмети розкоші, якщо внутрішньо буде переконана, що вона їх достойна. Бо зазвичай бідні люди, які собі у всьому відмовляють, цим пишаються і примовляють, що "скромність людину прикрашає", "що менше ти будеш хотіти і вимагати від життя, то більш достойне життя проживеш". І бідна людина свідомо обирає цей шлях від дитинства до старості. Більше того, психологія бідності переходить з покоління в покоління.

Загалом, для середовища бідних людей характерно те, що вони дико не люблять "вискочок" і використовують всі можливі засоби тиску щодо того, хто намагається піднятися вище їхнього рівня. Особливо це відбувається в сім'ї, у якій діди-прадіди жили скромно, а тому батьки всіма силами стараються переконати дітей у тому, що жити скромно (тобто, бідно) – це дуже добре. У таких родинах навіть маленькі діти стараються рівнятися на менш обдарованих, щоб не бути "іншими".
Бідним складно і навіть образливо бачити успіх інших людей, тому що він вказує на їхній неуспіх. Таке, як заздрощі, у цьому випадку набувають так званої “міри справедливості”. Заздрість буває корислива (я хочу мати те, що є в нього, але нічого не буду для цього робити) або безкорислива (якщо в мене нічого немає, то нехай в нього нічого не буде).

Бідні люди – хороші маніпулятори

Характерні переконання психології бідності такі: "краще синиця в руках, ніж журавель у небі", "шукай надійну, та не дуже важку роботу, щоб вистачало на прожиття", "доля кожного зумовлена, краще змиритися з нею та не метушитись" , "чим менше чекаєш від життя, тим більше задоволений тим, що отримуєш" тощо.

Сама психологія бідності є небезпечним фактором, бо вона перетворюється на джерело влади бідної людини над тими, хто про неї намагається піклуватися. Така людина постійно чекає, коли їй щось дадуть чи щось для неї зроблять: батьки, керівництво, влада тощо. Психологія бідності веде до насильства над оточуючими людьми, до жорстокого маніпулювання ними. Бідність принизлива! Це показник неспроможності та тотального життєвого програшу. І пишатися тим, що я бідний, але "білий та пухнастий" – все одно, що сказати: подивіться, я в житті нічого не досяг і життя пішло намарно, тому що я нічого не зробив ні для себе, ні для інших.

Щоб збільшити свій матеріальний рівень, потрібно збільшити рівень своїх потреб

Яскравий прояв психології бідності – це коли люди живуть заради інших. Це означає не жити ні заради себе, ні заради когось іншого. Така людина жорстоко маніпулює іншими людьми та просто примушує їх за собою доглядати.

Паростки психології бідності є у кожного

Більшість із нас мучаться від переконань, які обмежують наші можливості, травмують, приносять страждання. Бідність – це всього лише звичка, стереотипи. І так само, як від поганої звички, від неї можна позбутися, якщо трохи попрацювати над собою. Що ж робити з цими бідняцькими установками? Насамперед – почати позбуватися від стереотипів, які призвели до жебрацької психології.

На практиці я часто зустрічала бідняцькі установки, які є своєрідними лозунгами по життю для людей. Один з них – "Життя – це боротьба". Тобто людина все життя з чимось бореться, для неї не важливий кінцевий результат. І коли такій людині щось попадає "на халяву", вона ніколи цього не оцінить.

Ще один стереотип: "Щастя довгим не буває". Тобто людина переконана, що якщо щастя не буває довгим, то значить, не потрібно його прагнути, щоб потім не було боляче. Доволі часто дехто з людей живе із твердим переконанням, що "за все потрібно платити". І якщо на когось з них звалюється успіх як сніг на голову, то людина чекатиме за це розплати.

Ще один висновок, що "той, хто успішний в бізнесі, не успішний в особистому житті". І якщо людина живе за таким стереотипом, то вона зробить все для того, щоб його виправдати.

Хоча найчастіше в практиці зустрічається стереотип "у мене завжди не вистачає часу". Однак, коли ми починаємо працювати з людиною та розписувати, куди пішов її дорогоцінний час, то виявляється, що він пішов ні на що. Переважно метушня – це замінник будь-якої реальної дії. Така людина боїться реальних дій та змін. І, як правило, найзанятіші люди – це звичайнісінькі нероби.

Ще один стереотип – "я занадто старий, щоб змінюватись". Насправді – це лінь, породжена невірою в себе. Як правило, говорять це люди різного віку, статі та віросповідання, щоб зняти з себе відповідальність.

Або ж: "мені завжди не вистачає грошей", "я не заслуговую щастя", "я невдаха", "світ жорстокий", "ніхто мене не розуміє", "мене не люблять", "життя безглузде", "мені завжди не щастить", "щоб не було гірше", "щоб тільки не вигнали з роботи", "мені це не належить", "менше заробиш, менше потратиш".

Як не дивно це звучить, але зберігання непотрібних речей вдома – це ніщо інше, як психологія бідності. Бо таким чином людина не дає можливості прийти чомусь новому в її життя. Також гарно характеризує психологію бідності "відкладання життя на потім", коли люди вірять в те, що заживуть по-іншому, коли "опиняться у той час, у тому місці", "переїдуть в інше місто, країну", "знайдуть іншу роботу" тощо.

Ні.

Якщо людина не змінить бідняцьку психологію, рабом якої вона є, то не заживе по-іншому. Насправді гроші – це енергетичний потік, який іде через наші руки та має свої правила. І одне з них – чим більше ти віддаєш, тим більше отримуєш. Однак віддавати гроші потрібно без страху. Бо бідна людина живе із постійними страхами та не може побачити ті можливості, які перед нею відкриває життя. Важливо й те, що гроші люблять, щоб їх любили. І той, хто дійсно їх любить, наприклад, чітко скаже до найменших дрібниць, чим відрізняється одна купюра від іншої.

Існує багато способів, щоб вибратися з бідності, тільки потрібно цього захотіти. І, звичайно, звільнення від психології бідності – це задоволення, бо тоді таке відчуття, що світ відкривається перед людиною і вона вже думає про те, щоб все встигнути.

Тому потрібно змінювати страх на думки і вчинки, дії та рухи. Загалом, у кожного з нас є паростки цієї психології бідності, які є своєрідними лозунгами по життю. Але хтось дає їм можливість "процвітати", а хтось їх старається "викорчовувати".

Текст публікується з дозволу авторки.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X