Кемпінг у Африці, або Як навчитися любити українські дороги і сервіс. Тревел-блог

9 лютого 2017, 19:37
Після приблизно тижня кемпінгів у Африці будь-хто перегляне свої ідеї щодо комфорту, а український побут і сервіс буде здаватися майже п'ятизірковим

Танзанія різко зменшила мої вимоги до комфорту і рівня чистоти. За 5 діб я навчилася дякувати за те, що є, і навіть подумки не просити більшого. Цей душевний тюнінг значною мірою відбувся завдяки нашим тутешнім ночівлям. Все відбувалося приблизно таким чином.

Відео дня
__27
__27 Фото:

Ніч перша. Аруша, готель

До готелю ми приїхали вночі. Нас зустріла привітна господиня із охолодженим фрешем з маракуї. Світла не було ніде. Очі намагалися визначити стежку під світлом ліхтарів у мобільниках. Приймали душ, вечеряли і лягали спати при свічках. Господиня попередила, що краще чистити зуби, використовуючи воду з пляшок, а не з крану. Її порадою ми користуємося і досі.
“Блін, в описі номеру зазначалося massage bath, – думала я. – Оце воно і є? Ну-ну. У них тут що, взагалі електричного світла не існує?”

До слова, світло періодично з'являлося, але не скрізь і не надовго. Цю ніч ми спали чисті, ситі. Африканські барабани сусідської вечірки створювали мирний аккомпанемент для нашого сну. Чужі (і люди, і звірі) по території не ходили. Мобільники і пауер-банки ми зарядили. Наш рівень задоволеності побутом зупитився десь на мітці у 60%: загалом нормально, але могло бути і краще.

Мамадарагая. Зараз у когось міг бути ланч. Моїми дітьми!

Кемпінг перший. Ніч друга

Після дня гасань саванною наш джипик заїхав у високі чорні ворота. Посеред досить величенького двору було декілька зелених галявин, обрамлених деревами і бордюрами. На них були розкидані десятків зо два наметів різного розміру. По краях кемпінгу стояли чепурненькі будівлі-номери, де трохи багатші мандрівники могли побалувати комфортом своє розтрушене під час сафарі тіло. Були окремі приміщення для приготування їжі і щось типу їдальні; душові і туалети також розташовувалися окремо. Тільки чомусь душові були в одному приміщенні з чоловічими туалетами. Ну то таке. Високий цегляний паркан і уважний охоронець забезпечували спокій нашої ночі.
Наш водій і гід, Крістофер, добра душа, наполіг на тому, щоби ми таки прийняли душ і обов'язково помили волосся. Напевне, щось знав.

У нас був шанс вибрати місце для свого намету. Але ми через незнання, де ж краще нам буде, цим своїм правом не скористалися. Отже, наш намет урочисто встановили далеко від туалету і близько до бассейну. “Круто, – подумала я. – Не буде смердіти і буде красиво”. “Блііін, є тільки матраци, а спальники зажали. Як же ж діти спатимуть?” – обмінялися міркуваннями ми з чоловіком. От у цих пихатих думках і ховалася наша стратегічна помилка.

Цілісіньку нічечку обкурена інтернаціональна компанія співала, танцювала і стрибала у басейн майже на наші голови. У туалет періодично хотілося, але перти до нього треба було далеченько. Діти мирно сопіли, плюючи на свій перший досвід бомжування. Ми були чисті, ситі і невиспані. Ніч провели у досить безпечному місці. Телефони і пауер-банки частково зарядили. Наш рівень задоволеності побутом зупинився десь на мітці у 50%: могло бути набагато краще.

Кемпінг другий. Ніч третя
Вечоріє. Крістофер звернув з накатаної дороги кудись вбік і ми поїхали між травою і колючками. Перед нами був витоптаний пустир зі слідами минулих вогнищ. Ліворуч – дві будівлі із гратами. Як виявилося, одна з них слугувала за кухню, інша – за їдальню. По запаху і вигляду ми відчули, що праворуч були туалети і душові. По центру – штук 7 наметів.

Діти відпросилися оглянути територію і трошки зорієнтуватися на місцевості. “Та нехай розімнуться. Стільки ж сиділи”.
- Madam, are they your children? (Панно, то Ваші діти?)
- Так.
- Наглядайте за ними.
- Гаразд. Але мої діти цілком самостійні.
Боковим зором помічаю, як щодуху мчать Крістофер (до нас) і Барака (до дітей).
- It’s very dangerous!
“Мамадарагая. Зараз у когось міг бути ланч. Моїми дітьми!” Ну, слава Богу, якось пронесло, і крім кумедного зайчика їм на шляху ніхто не трапився.

На цьому вечірні приколи не закінчилися. Туалет і душ виявилися хоч і з водою, але не в тому стані, щоб ними користатися. Ну, з WC довелося якось уживатися. Куди ж без нього: інші ж варіанти very dangerous. А від душу довелося відмовитися.

Повечеряли. Стало геть темно.

Такого високого, засіяного яскравими зорями неба, як в Африці, я до цього часу ніде не бачила. Краса неймовірна. Прямо над нами Чумацький шлях. Ми розвели багаття, вдаючи з себе першопрохідців, побігали біля вогнища і пішли в намет спати.
“Упс. Дали спальники. Нащо? Тепло ж”.
Але, пам'ятаючи про те, що Крістофер просто так нічого не пропонує, таки ними скористалися.

Прокинулася я через декілька годин від хлюпотіння дощу по намету і всередині нього. Долаючи сон, трохи перегрупувалися і доспали таки до ранку.

Ми мали природний, нічим не замаскований запах, не голодні, але невиспані. Ніч провели під дощем у відкритій саванні і повз нас ходили дикі звірі. Телефони і пауер-банки залишилися без заряду. Наш рівень задоволеності побутом зупинився десь на мітці у 70% – круто, ми живі!

Кемпінг третій. Ніч четверта
Ми зупинилися на ніч на вершині гори. Краса неймовірна. Було сонячно, але градусів 8 або 9 тепла. Ми вже точно знали, куди поставити наш намет та як у ньому зручно розташуватися, за які “буї” не “запливати”. Води не було ні у WC, ні у душі. Але нас це якось уже не зачіпало. Знагліли, і зарядили усі наші девайси від сусідських пристроїв. Наш запах почав відлякувати москітів. Ми нарешті виспалися. Зустріли неймовірно красивий схід сонця. Рівень нашого щастя зашкалював.

Аруша, хостел. Ніч п'ята
Господиня хостелу з гонористою назвою White House розселила нас із дітьми в окремі кімнати, по діагоналі один від одного. Ми ділили простір із растаманами, ящірками і якимись літаючими створіннями. Як на мій минулий смак, то по шкалі від "0" до "10" все було на рівні "-3". Але то все не суттєво. Ми нарешті перетворили паклю на нашій голові у волосся, яке знову можна розчісувати. В їжі ми стали більш ніж скромними. І загалом, уже ніщо не могло порушити наш душевний спокій і рівновагу.

Алілуйя. Нірвана є.

Більше про подорож авторки можна дізнатися тут

Продовження читайте тут. Слідкуйте за поновленням розділу.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X