Складна розмова. Чому ми так втомлюємося від онлайн-спілкування

30 квітня 2020, 09:40

Коли ми спілкуємося онлайн, гормони стресу — кортизол і адреналін — переважають над дофаміном і окситоцином, тоді як під час звичайного спілкування все навпаки

Останнім часом люди стали часто скаржитися на головний біль. На підвищену стомлюваність (хоча, здавалося б). На втому від екрана, від нескінченних zoom-зустрічей. На те, що все життя перемістилося у плаский квадратик екрана комп’ютера. І це вже не тільки моя статистика мій біль!), а й загальнолюдська проблема, яку стали посилено досліджувати.

Відео дня

Чому ж так важко, і чому виникає «zoom fatigue»?

1. Спілкування в інтернеті, по суті з комп’ютером, а не з живою людиною, викликає набагато більше напруження, ніж живе спілкування.

2. Це частково пов’язано з тим, що нам складно прийняти зручну, розслаблену позу, змінювати її, переміщатися, вільно жестикулювати і вільно пред’являтися. Свою природну експресію доводиться стримувати або висловлювати словесно — і це викликає напругу, тілесні затиски, м’язову і емоційну втому.

Для розуміння розмови наживо і онлайн потрібна зовсім різна кількість зусиль

3. Крім того, як відомо, в живому спілкуванні більшу частину інформації від співрозмовника ми черпаємо з його невербальних проявів: рухів, жестів, інших тілесних реакцій — почервоніння, виразу очей, міміки тощо.

Усім відомий закон Меграбяна, згідно з яким під час першої зустрічі тільки 7% інформації ми отримуємо зі змісту сказаного, приблизно 30% — з інтонації мови (погодьтеся, «я радий тебе бачити!» можна сказати радісно, сумно, загрозливо, драматично — і тоді одні й ті самі слова означають зовсім різні речі), а основну частину (63%!) інформації ми отримуємо з екстралінгвістичних джерел, часто самі того не усвідомлюючи. Те, як людина вдягнена, як вона пахне, як дихає, якої марки у неї годинник і окуляри, каже нам набагато більше, ніж її слова.

І весь цей величезний обсяг інформації пропорції приблизно зберігаються протягом усієї розмови), ми зараз повинні примудритися отримати якимись іншими способами — хоча організм нашого виду до цього зовсім не пристосований.

Тобто мільйони років людський організм просто не розвивався для того, щоб спілкуватися з плоскою фігурою вище пояса, яка нічим не пахне, вираз обличчя якої часто незрозумілий, інтонація мови пропадає, а голос запізнюється. І тому для розуміння однакової розмови наживо і онлайн потрібна зовсім різна кількість зусиль.

4. Таким чином, і щоб донести свою думку, і щоб вловити думку співрозмовника у спілкуванні онлайн потрібно набагато більше розумової концентрації і ментальних зусиль, які до того ж виявляються не дуже ефективні і не дуже допомагають у комунікації.

5. Крім цього, «занурення» в світ комп’ютера позбавляє наше сприйняття великої кількості стимулів і вражень. Що теж шкідливо позначається на психічному стані і сильно фруструє. Погодьтеся, базікати з подружкою в кафе на відкритій веранді на Дніпрі — це одне, а в квартирі, через поставлений на заваленому столі комп’ютер — зовсім інше. І навіть переговірки в офісі за кількістю нових стимулів і вражень набагато веселіші за одноманітність власного кабінету. Ця одноманітність і замкненість теж стомлює, пригнічує і привносить депресивні нотки.

6. Відключення в найнедоречнішому місці бесіди, перебої з інтернетом, нечітка картинка, розряджання девайсу, запізнілі звук або відео, неможливість спонтанності — все це негативно впливає на психологічний стан співрозмовників і нервує.

7. Є ще цілий ряд факторів стресу комп’ютерного спілкування, які тільки досліджуються. Наприклад, те, що запізніла реакція, яка неминуча під час онлайн-спілкування, несвідомо сприймається людиною як менша зацікавленість у тому, що вона говорить. Що ми можемо помилково тлумачити слова через «зажовування» інтонації. Що ми набагато менше обмінюємося емоціями і настроями під час такого спілкування, а значить менше отримуємо від нього задоволення.

Коли ми спілкуємося онлайн, гормони стресу — кортизол і адреналін — переважають над дофаміном і окситоцином, тоді як у звичайному спілкуванні все навпаки.

Саме тому ми такі балакучі і соціальні істоти. Розмовляючи, сміючись, реагуючи на співрозмовника, торкаючись один одного, я вже мовчу про обійми, ми обмінюємося гормонами щастя. Такими вже нас створила природа, природний відбір і незліченна кількість адаптацій протягом мільйонів років.

Діапазон «що робити?» поки не дуже великий.

Відпочивати від екрана, прикрасити стіл квітами і красивими предметами, часто робити перерви, займатися фізичними вправами, обійматися з близькими, дивитися у вікно і гуляти. І пам’ятати, що те, що відбувається — абсолютно нова й унікальна ситуація, яку наш розумний вид обов’язково подолає… або згодом неодмінно до неї адаптується.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X