Як карантин змінив моє життя

4 травня 2020, 09:30

Багато з того, що раніше здавалося неможливим, тепер сприймається інакше

Я не готова будувати припущення, як зміниться життя після пандемії — передусім це залежить від того, скільки часу триватиме карантин. Не знаю як ви, а я, наприклад, після трьох і після шести тижнів самоізоляції почувалася абсолютно по-різному. І все ж, думаю, деякі висновки, до яких ми дійдемо за цей час, залишаться з нами надовго.

Відео дня

1. Зміст важливіший за форму

За шість тижнів карантину усвідомлюєш, що неможливе — можливо. Що цілком реалістичні збори в інтернеті й дистанційне ухвалення нрішень. У випадку з моїм невеликим одяговим бізнесом виявилося, що навіть питання, пов’язані з тканинами, нитками, оверлоками, можна обговорювати онлайн — вся інформація пересилається в чат, і рішення миттєво приймаються людьми, які перебувають у різних куточках світу.

Дізнаєшся, що цілком можна виходити у телевізійний ефір, не залишаючи власної квартири. У перші тижні карантину у мене щодня були зйомки, без жартів. У період, коли всім було важливо розуміти, яка у кого ситуація вдома, хто як впорується із обставинами, всі українські телеканали активізувалися, і зйомок стало більше, ніж будь-коли — кожен день був розписаний по годинах.

Виявляєш, що Skype чудово монтується — я стала робити інтерв'ю та записувати їх у Skype. А днями вперше начитувала ролик в студії, перебуваючи там зовсім одна — обкладена телефонами, комп’ютерами, залишаючись на зв’язку з людьми, які так само ізольовано виконували свою частину роботи. А я була сам-на-сам із мікрофоном. Скажіть мені про це півроку тому — я б відповіла, що це неможливо.

Мені було погано від того, що і отак, виявляється, можуть минати дні

Все те, що раніше здавалося якимось низькоякісним або негідним рівня професіоналізму, тепер сприймається інакше. Важливим стало не те, як ти робиш, а те, що робиш. Не як говориш, а що говориш. І це стосується дуже багатьох чинників.

Ми починаємо розуміти, що суть важливіша за форму. Ми переходимо від форми до суті, й, можливо, такого різкого переходу не сталося б, якби не було нинішніх умов.

2. Сім'я — головна цінність

Мені здається, все люди зі здоровим ставленням до життя зараз як ніколи чітко усвідомлюють цінність своїх сімей.

Ми всі раптово опинилися всередині одного безперервного «дня бабака». Але водночас наш щоденний набір повторюваних дій — від «прокинувся» до «заснув» — наповнений важливою складовою: коханням. Теплом. Відчуттям, що ми переживаємо спільний жах від того, що тепер немає роботи, немає навчання, потрібно адаптуватися до нових умов, протистояти пандемії — і переживаємо його разом, в одному приміщенні, у чотирьох стінах.

У перші тижні карантину ми дуже багато розмовляли з дітьми. Говорили про страхи й про різні інші речі. А потім несподівано виявилося, що разом ми подолали величезний шлях — бо, пояснюючи дітям, багато пояснили самим собі.

Потім наше життя перейшло у фазу внутрішньої дисципліни. Всім потрібно було трансформувати свій звичний уклад під правила, які ми самі ж встановили: взаємну допомогу в хатніх справах, поділу функцій через подобається-не подобається, через хочу-не хочу, через звик-не звик.

Я абсолютно точно не збираюся приховувати, що вперше за останні 10 або навіть 13 років зіткнулася із необхідністю вести господарство без допомоги третіх осіб. Тобто ми з чоловіком і старшою дочкою повністю справляємося самі — з прибиранням, пранням, готуванням їжі й тому подібним. Знову сплив уже призабутий факт, що я не вмію готувати. Це давно не обговорювалося — бо готувати я справді не люблю, все це приймали, але у нас був кухар, і все було відмінно. А приготування їжі взяли на себе мій чоловік і моя дочка, і я розумію що дочка у 16 років круто готує. Єдине, що я можу зробити — це всіляко її заохочувати.

Словом, все це уповільнення стало виділяти дуже важливі аспекти життя, які раніше були непомітними, не потрібні й не мали особливих сенсів. І найголовніше. Коли сумно, коли накочує тривога, коли гірко, складно, але водночас поруч ті, кого любиш і хто любить тебе — все сприймається зовсім по-іншому. Саме близькість моїх рідних має зараз для мене первинну цінність. І я навіть думаю, що не впоралася би без них.

3. Повнота життя залежить не від кількості подій

Сказати, що я жила у вирі — це нічого не сказати. І якщо раптом вир спадав, я блискуче примудрялася його заново завести. Бо мені здавалося, що життя не у вирі, не в потоці, не на граничних швидкостях — це втрачене життя. «Життя мина», як каже одна моя подруга: «Вставай, Марусю, життя мина!». А тепер виявилося, що увесь цей поспіх, уся ця сила-силенна справ, зустрічей, подій не мала такого великого значення з погляду повноти життя. Як з’ясувалося, наповнити своє життя можна і сидячи вдома, не відволікаючись від рідних і близьких.

Перші три тижні карантину, як мені думалося, впорувалася відмінно. А приблизно на четвертому стався якийсь внутрішній колапс. Я раптом зрозуміла, що за шкалою своїх вимірів якості життя за цей час не зробила нічого. Я потрапила якраз до тієї категорії людей, які не прослухали жодного вебінару, не прочитали жодної книги, не пройшли жодного освітнього курсу. Замість цього я одягла гумові рукавички і все вичищала, вимивала, бо звикла до чистоти і вся моя сім'я до неї звикла. Я прала, прасувала, а ще як божевільна бігала на старенькій біговій доріжці, яку ми з чоловіком зовсім випадково, за два тижні до карантину, поставили вдома, бо розвантажували батьківську дачу. Я навіть закинула всі свої звичні тренування — пілатес, йогу. Все, що було у колишньому житті, раптом стало для мене абсолютно непосильним. Тільки бігала по півтори години і драїла квартиру. І до початку п’ятого тижня я зрозуміла, що стала схожа на ту саму зневірену домогосподарку, яка просто забила на себе. Я навіть плакала — настільки мені було погано від того, що і отак, виявляється, можуть минати дні.

А потім я опанувала себе. Перше, що зробила — почала усвідомлювати, що мені дійсно необхідно з мого колишнього життя. Бо на повну до нього повернутися я не можу і вже розумію, що певною мірою й не хочу. Мені подобається, що вдома немає зайвих людей, подобається що я можу побути наодинці з собою, навіть натираючи ту ж підлогу. Я зрозуміла, що той час, який зараз проводжу вдома, раніше витрачався на зустрічі, більшість із яких не мала жодного значення. І я повернула тільки те, без чого не можу жити: медитацію і збори щодо моїх проектів, мого бренду, мого YouTube-каналу і стосовно моєї роботи у фонді ООН. Все те, що було невід'ємною нормою мого колишньої життя, але не як робота, а як справа. Все інше переносити у своє теперішнє життя не стала.

І сьогодні, після всіх цих тижнів, час набув для мене нового значення. Ти інакше оцінюєш важливість того, на що витрачаєш кожну свою годину. Ти здійснюєш усвідомленіший вибір.

А ще я стала дозволяти собі відпочинок. Вперше дозволивши собі під час карантину поспати вдень, я прокинулася у розпачі — як можна було так безвідповідально даремно витратити час? Але сьогодні готова зізнатися: за ці шість тижнів у мені зросло розуміння того, що дозволити собі щось приємне, те, чого потребує організм — це правильно, і це дуже кайфова річ. Хоча, звісно, як будь-яка бентежна душа, я заспокоюю себе тим, що все це про запас — і сили, накопичені зараз, ще знадобляться у майбутньому.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X