Як жили й любили наші класики: 5 книг про видатних українців. Блог письменника

3 червня 2017, 16:21
Винниченко, Миклухо-Маклай, Шевченко — що ми знаємо про життя цих людей, окрім відомих штампів?

Через політичну ангажованість чи наукову завантаженість мало хто з наших класиків міг дозволити собі крокувати в ногу з добою. Зазвичай широка географія інтиму – від Полтави і Харкова до Женеви і Капрі – могла з’являтися у цьому самому житті хіба що на виїзді, в еміграції.

Відео дня

Федір Турченко. Микола Міхновський. Життя і слово. – К: Генеза

Як відомо, під проводом цього незламного патріота, харківського адвоката, організатора українського війська та першого ідеолога націоналізму, ще на початку ХХ століття було створено першу політичну партію, яка проголошувала самостійність України. Але мало хто знає, що, крім політичних промов, програм і маніфестів, Міхновський писав вірші, видавши за життя збірку любовної лірики.

Але місцеві патріоти були закохані в нього не лише через писання, а, головне, через участь у «живому» житті імперського соціуму. Так, наприклад, широкого розголосу набув його вчинок на святковому відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві 1903 року. Коли міський голова спинив промову молодої ораторки, зауваживши, що вживати рідну мову дозволено лише закордонним гостям, і пригрозивши іменем міністра внутрішніх справ закрити збори, всі присутні як один підвелись і стали мовчки виходити з зали. Тим часом Міхновський звернувся до урядовця з таким словом: «Добродію міський голово! Я адвокат-правник, тому заявляю, що в законах Російської держави не існує жодної статті закону, яка б забороняла московським підданцям балакати в рідній мові до кого вони схочуть і як вони схочуть. Отже, ми апелюватимемо на цю заборону в сенаті. Позаяк же всі українські адреси й привітання відкидаються, то дозвольте мені, пане голово, свою адресу забрати знов собі, а вам залишити саму палітурку».

Надія Миронець. Володимир Винниченко: Таємниця кохання. Хронологія інтимів: документальна розповідь. – К.: Ярославів Вал

Перехворівши на соціалізм, запроторивши мілітариста Міхновського до в’язниці, відомий демагог Винниченко виринає перед нами у човні кохання на бурхливі хвилі психоаналізу. Він охоче заводив романи з багатьма жінками, слідуючи в житті власному принципові: кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, скільки вистачить сили тіла і вогню; а любити одночасно можна тільки одну. Ну наче легендарна Ліля Брік, яка казала, що завжди кохала лише одного: одного Осю, одного Володю, одного Віталія і одного Васю.

Те саме в історії з Винниченком, розказаній у цій «хронології інтимів». «Я колись дійшла до такої слабости, що скажи він одне лише слово – і я пішла б сліпо за ним, куди він би схотів, перевернувши цілком догори ногами своє життя...», – писала Катерина Голіцинська, а потім додавала: «Чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей» – думав ти, даючи не раз щелчки моєму самолюбію і захоплюючись рівночасно Марусями, Фрідами, Етями і пр.» Отже, перед нами розповідь про романи уславленого класика з Катериною Голіцинською, Людмилою Гольдмерштейн та Софією Задвиною, що тривали певний час паралельно, а завершилися смертю сина письменника і тяжким з’ясуванням стосунків з його матір’ю, а також спробою самогубства Катерини Голіцинської. Епістолярна спадщина, тисячі опрацьованих листів до кожної з коханок, критичний аналіз кожного залицяння з адюльтером укупі.

Іван Корсак. Запізніле кохання Миклухо-Маклая. – К.: Ярославів Вал

Для історії науки герой цього незвичайного роману — великий петербуржець і нащадок шотландського офіцера. Насправді ж, відомий мандрівник і етнограф Миклухо-Маклай вважав себе українцем, німцем і поляком одночасно. У валізці він завжди возив «Фауста» і «Кобзар», тубільці називали його Людиною з Місяця, а колега Семенов-Тян-Шанський звинувачував у зраді інтересам Російської імперії.

Подібних деталей і невідомих фактів з життя дослідника Океанії та Нової Гвінеї в романі чимало, а історія його відкриттів подана в несподіваному історико-політичному ракурсі. Правдоподібність сюжету підкріплена одкровеннями зі щоденника дружини вченого, який раніше не публікувався.

Елеонора Соловей. Невпізнаний гість: доля і спадщина Володимира Свідзінського. – К: Наукова думка

Дослідники життя і творчості цього харківського поета, спаленого живцем в клуні під час «евакуації» арештантів перед наступом німців у 1941 році, якось мало приділяють увагу його «живому» життю та коханням. Навіть у розборі віршів іноді звіряються: «Не думаю, що ми зараз володіємо методом доведення того, що такий-то вірш прекрасний, а інший – поганий». Хоча при тому виокремлюють низку поезій, вартих уваги, пишучи зокрема, що «з часом віршу «Стася» (1935) будуть присвячені спеціальні дослідження».

Поки вони з’являться, варто приглянутись до цього шедевру вже зараз. Виявляється, перекладач Пушкіна з Лермонтовим, а також автор власної російськомовної лірики, Володимир Свідзінський не міг уникнути неусвідомленої інтертекстуальности. І тому «Стася сказала: “Ці хмари розбиті – / Ніби поле, пооране в скибу...» нагадує Мандельштама: «Так тягуче и долго, что молвить хозяйка успела: / – Здесь, в печальной Тавриде, куда нас судьба занесла...» (1917), а «Я поглянув: у копанці сонній, / Різьблено замкнені в мертвоводді...» закликає на думку Саші Чорного: «Я взглянул: лицо у Фили / Было пробкового стиля...» (1910). Прикінцеве ж «Не відказала нічого Стася, / Лиш притулила до мене обличчя...» і зовсім спонукає до спогаду про хрестоматійне, Пушкінське: “Ничего не ответила рыбка, / Лишь хвостом на прощанье махнула”. Сьогоднішні дослідники називають такі явища «симфонізмом». Адже більш адекватною «полістилістикою» назвати це офіційній науці не повертається язик.

Леонід Ушкалов. Шевченко від А до Я. – Л.: Видавництво Старого Лева

Своєрідному руйнуванню офіційного канону і одомашненню образу Кобзаря присвячена ця унікальна абетка-енциклопедія «Шевченко від А до Я». «Яка була улюблена пора року у Шевченка? – питаються видавці, а також автор книжки. – В які очі він любив задивлятися – карі, блакитні, а може, зелені? Про що він думав, дивлячись на зірки?»

Цілком можливо, що, отримавши таємний ключ до біографії класика, діти і дорослі не просто дізнаються про талановитого живописця, прозаїка, поета, драматурга, співака, актора, скульптора та фотографа Шевченка, але й полюблять його як близького друга. Принаймні, художник книжки, Анастасія Стефурак, намагалася показати Тараса Григоровича різним: малим, юним, веселим, романтичним, зрілим. «Ми можемо побачити Шевченка, який, загорнувшись у плед, читає Шекспіра і попиває чай, - розповідає вона. - Шевченко, який бачив фламінго і пеліканів, який малює і співає; його улюблені страви і елементи одягу».

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X