Як уберегти дитину від "груп ризику". Блог Світлани Ройз

23 лютого 2017, 08:07
Що ми, дорослі, можемо зробити, щоб нашим дітям жилося безпечніше і радісніше

Я вірю в те, що все, що ми робимо для дітей, ми робимо з любові і турботи. Але немає універсальних рецептів, і ніхто не зможе "зовні" визначити, що потрібно саме вам у ваших родинах. Я знаю, що іноді поради психологів сприймаються як "ви неправильно любите своїх дітей". Насправді любов може бути різною і проявлятися по-різному. І будь-який фахівець може запропонувати ще один погляд на реальність, що ми вправі приймати або не приймати.

Відео дня

___03
___03 Фото:

Ці останні тижні я концентровано занурена в історії дітей різного віку, які обрали "відхід" – у хворобу, в депресію, в залежності, в те, що називають "девіантною поведінкою", у смерть. Весь тиждень журналісти запитували: хто входить до групи ризику "відхід" і чому складно дорослим контролювати емоції саме зараз.

Зараз всі дуже втомилися. Від відчуття небезпеки, від непередбачуваності ситуацій — економічної, політичної. Від неможливості на щось зовнішнє, стабільне спертися. Від новин про смерть і війну. Загальний рівень тривоги зашкалює. І якщо немає адекватної інформації — за тривогою йде контроль. Контроль провокує агресію (або аутоагресію). Плюс зима — це найпростіше, фізіологічне пояснення: втома від холоду, брак серотоніну, чорно-біла кольорова гамма провокує категоричність (чорно-білий погляд на світ).

Важливо пам'ятати: якщо ми авторитарні, дитина буде вибиратися з-під нашого преса

Я не фахівець з комп'ютерних технологій і безпеки інтернету, але пропоную тут теми, які в моїй компетенції і можуть стати в нагоді для батьківського аналізу ситуації.

1. Багато дітей бояться дорослішати. Вони не вірять, що в дорослому житті на них чекає щось хороше. Чи можуть діти, дивлячись на нас, повірити, що доросле життя несе щось, крім тяжкості і відповідальності? Чи є в нашому житті, незважаючи на всю його складність, радість і життєлюбність? Діти дивляться у майбутнє через нас, як через фільтр. І ховаються від реального небезпечного життя в "безпечне місце".
Тому нам важливо дбати про свою ресурсність, дозволяти собі радість. Важливо своїм життям показувати, як ми справляємося зі складнощами, як зберігаємо оптимізм. Важливо йти до своєї реалізації. Я не вірю в "позитивну психологію". Але в оптимістичний погляд на життя – так.

2. Чи може дитина розповісти нам про те, що її турбує, про важке і складне. Знаючи, що її просто вислухають, підтримають, не будуть давати порад, не будуть кричати, що вона розчарувала, засмутила. Чи може вона спертися на нашу силу. Чи може розраховувати на нашу допомогу, якщо вона потрібна. Чи знає дитина, що ви зможете витримати будь-які її емоції. (Багато хто з дітей боялися розповісти батькам про проблеми, побоюючись, що батьки не впораються або тільки зроблять гірше.). Чи знають вони, що ми на їхньому боці? Чи можете ви сказати дитині: “Я дорослий. Я впораюся"?

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

3. Чи вміє дитина бути сама, грати сама, або одразу тягнеться до мультиків? Чи вміє дитина у віці 6 років знаходити сама собі заняття або часто каже: "Мені нудно, придумайте щось для мене".
Іноді дитина йде в мережу, тому що просто не знає, куди спрямувати свою увагу.
І батькам важливо надавати їй можливість пограти самій, попередньо навчивши її грі. Діти 2,5-3 років вже самі починають грати у "рольові ігри" з ляльками, машинками, оживляючи героїв. Ми можемо підключатися до гри, а потім залишити дитину за цим заняттям. Діти 5-6 років люблять грати в рольові та настільні-підлогові ігри. Важливо, щоб у нас стало сил підтримати їхнє бажання, не саджаючи перед мультиком або комп'ютерною грою.
Якщо ми хочемо залучити дитину до творчості (точніше, підтримати її у творчості) важливо знизити свою критичність, знизити оціночність, і самим з задоволенням починати малювати, співати, грати на музичному інструменті. Дитина точно підключиться до того, в чому у нас самих є азарт.

4. Чи даємо ми можливість дитині відпочити? Малюкові пограти, більш дорослому — побути самому. Іноді я чую від батьків: "Щоб не було поганих думок, потрібно дитину завантажити повністю". Але чи вистачає їй часу на відновлення і відпочинок? Чи немає у неї відчуття, що все її життя перетворилося "в школу"? Школа — важлива, але тільки частина життя. Дитина буде шукати можливості вийти з-під преса відповідальності і втоми. Коли дитина каже "Мені ні на що не вистачає часу!" важливо запитати: "А що тобі було б важливо встигнути протягом дня?"
Іноді дитина, яка не може розслабитися сама, вибирає способи, які не входять у варіант норми. У підлітковому віці обсяг засвоюваної інформації більший, а можливості її "переварити" менші. І іноді, так, показаний масаж, купання в травах, як у дитинстві.

5. Чи прощає собі помилки (чи дозволяємо ми собі та їй помилятися)?
Особливість єдиних і старших дітей у сім'ї — вони більше схильні злитися під час програшів, вони більше можуть переживати через будь-які помилки. Одна з причин перфекціонізму — спроба обхідним шляхом (ідеальністю, успішністю) завоювати любов, увагу, відчуття значущості. "Коли я ідеальний — мене люблять, а інакше я втрачаю своє місце на п'єдесталі любові батьків". "Якщо я не перший, то мені взагалі немає місця в житті".
Нам важливо дозволяти собі бути живими і помилятися, і розповідати про свої помилки. Важливо фіксувати увагу не тільки на результаті, а й на задоволенні від процесу (наприклад, після гри, можна всім учасникам сказати: “Спасибі за гру, вітаю з почесним першим, з почесним другим місцем. І "відзначити" гру чаюванням. Діти, які пішли в мережеві групи, заслуговували на свою участь у них. Чи не провокуємо ми їх "заслуговувати" наш час, любов, увагу?

6. Чи не навантажена дитина надмірно нашими очікуваннями? Чи не висить на ній тягарем "у нас в родині всі академіки (математики, художники тощо), тож ти маєш бути..." Можливо, спробувати сказати їй, вголос або про себе: "У тебе є право бути собою. Свої очікування з тебе знімаю".

7. На що може вплинути дитина в реальному житті? Чи є у дитини від 4 років її маленька відповідальність вдома? Чи може вона хоч у чомусь сама приймати рішення? У чому вона може відчути свою "особисту силу" (крім спротиву робити уроки), чи є щось, що вона може вибирати?
Можна час від часу "призначати" дитину шеф-кухарем (укладачем меню), навігатором (який визначає маршрут), будь-яким "капітаном". І в дітей, і у підлітків є свої потреби у "капітанстві". У кожного з нас у кожному віці є потреба відчути можливість на щось впливати, в реальному або віртуальному житті.

8. Чи усвідомлює вона цінність турботи про своє тіло? Адже воно — я наш перший "дім". Якщо нам у ньому погано і небезпечно, то і в глобальному будинку, тобто в світі складно буде відчути комфорт. Ставлення до себе людина формує зі ставлення до її дитячого тіла. У віці 4-6 років — з милування нею татом і мамою, у підлітковому віці — у повазі до тілесності. Важливо пам'ятати: підліток переносить свої "невдачі" у спілкуванні, любові на його товсте-худе-чірякувате-носате-вухасте тіло. Над ними не можна жартувати. Тема тіла — тема сорому та небезпечності підлітків. Їм важливо пояснювати, що тіло саме зараз змінюється, і йому — тілу — потрібна допомога і турбота, щоб впоратися зі змінами. Що чує від нас дитина про наші тіла? Чи часто ми говоримо про те, що ми самі — огрядні-худі? Чи бачить вона, як дбаємо про наше тіло ми (зарядки-тренування, збалансоване харчування, душ тощо)?

9. Чи дозволяє вона собі просити про допомогу і приймати допомогу? Для підлітка іноді попросити про допомогу — це як сказати світові "Я невдаха". Чи вміємо ми самі просити про допомогу і приймати її, як і подарунки, з вдячністю? Чи цінуємо свій внесок в інших людей?

10. Чи знаємо ми про особливості віку дитини? Про те, що має сенс від неї чекати, а що абсолютно нереально? Наприклад, діти 4 років тільки "освоюють" агресію. Вони не вміють нею керувати, не вміють контролювати імпульси. Не сформовані частини мозку, які за це відповідають. Якщо їм кажуть, що злитися погано, вони цю агресію можуть спрямувати всередину себе. (Бити себе, висмикувати волосся).
Дуже слухняні і зі всіх сторін хороші діти можуть вибирати собі друзів-нехлюїв, мультики, які викликають опір батьків, монстроподібні іграшки, комп'ютерні ігри і групи - щоб "через них" прожити, дозволити собі інші риси. Тут дуже допомагають акторські гуртки - проживати різні ролі безпечно. І знання самих батьків: наше завдання не придушити емоцію, а навчитися її усвідомлювати.

11. Чи може вона сказати "Ні", коли це потрібно, в тому числі нам, батькам? Чи може сказати "Моє". Чи може вона бути вибірковою в їжі, одязі, друзях? Чи дозволяє собі ставити незручні питання? "Незручні" діти в більшій безпеці, ніж слухняні.
Чи може вона бути критичною, вибірковою до інформації? Тут можу порекомендувати курс критичного мислення на Прометеусі, шахи-шашки (ігри, де потрібно продумувати ходи), класична музика, квести. Книга Кен Ватанабе "Вчимося вирішувати проблеми". Для підлітків — серіал "Адам псує все".

12. Що дитина про себе думає сама. Що говорить про себе. Що в собі цінує. Ми звертаємо увагу тільки на її помилки або на зрілі риси, в тому числі? Тут допомагають журнали досягнень, зараз популярні підліткові або дитячі щоденники, наприклад "Я-щоденник", можна спробувати таку вправу: попросити написати її повне ім'я у стовпчик і на кожну літеру імені знайти позитивну рису.

13. У кожному віці є своя "авторитетність". Для малюків батьки — боги, для діток молодшого шкільного віку авторитетність зміщується на вчителів. У підлітка авторитетність зміщується на референтну групу. І йому життєво важлива належність до цієї групи. Чи є у нього в реальному житті комфортні безпечні контакти? Чи є дорослий (не батько), який може стати наставником (хрещений, наприклад).
Важливо пам'ятати: якщо ми авторитарні, дитина буде вибиратися з-під нашого преса.

14. Ну і найголовніше: близькість. Чи є в родині відчуття емоційного зв'язку? Не просто турбота про фізичне тіло, а саме емоційна близькість. Чи є сімейні ритуали, те, що окситоциновими нейронними зв'язками побудовано з дитинства (окситоцин - гормон ніжності, близькості, безпеки)? Розмови перед сном, обіймання на прощання, чай або какао на вихідні разом. Це прості дії, які ми згадуємо з радістю, відчуваючи це важливе "ми".

Важливо пам'ятати, що часто діти "йдуть" за кимось. І ті сім'ї, з якими я працювала на цьому тижні — це сім'ї, в яких дитина сумувала, або звинувачувала себе у смерті батьків або в їхньому розлученні. Що б не відбувалося в дорослих стосунках, важливо і, звісно, ідеально, щоб дитина могла відчути: тато і мама, де б вони не перебували, завжди в моєму житті, в кожній клітині тіла живе любов. Наша близькість — це і паливо, і рятувальний круг, і опора для життя дитини.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Показати ще новини
Радіо NV
X