Як роботи навчать нас бути людьми

2 березня 2018, 20:37

Життя в Данії показало мені, як це – коли тебе оцінюють не за твоєю візитівкою

Близько 70% власників компаній вірять, що роботи на людських позиціях допоможуть їхньому бізнесу швидше розвиватися. У найближчі 12 років роботам віддадуть 800 мільйонів робочих місць, кажуть в McKinsey Global Institute.

Відео дня

Google вже готує штучний інтелект писати не тільки новини, а й романтичні новели. А Марк Беніофф із Salesforce хизується тим, що вже більше року радиться з роботом Ейнштейном, чи варто довіряти потенційним партнерам. Так, повторю ще раз: радиться з роботом. Дожилися, одним словом. І що далі? Що буде з нами – простими смертними, чиє всеньке життя крутилося довкола роботи?

Ми звикли розповідати про себе з прив’язкою до своєї професії. На запитання “Хто ти?” спокійно казати “банкір/піарник/інженер”. Наша робота надає нам значення у власних очах і певного статусу в очах інших. Це така собі тепла ніша, в якій ми почуваємося безпечно. У якій все чітко і ясно з нашою ідентичністю. Але якщо цю нішу, нашу професію, займуть роботи, то доведеться почухати потилицю. На звичне “Хто ти?” нам стане значно важче відповідати.

Давайте будемо щирими: ми самі звикли жити і працювати, як роботи. З дня в день механічно повторювати набір тих самісіньких дій, лише деколи перериваючись на спілкування з друзями чи подорожі, у яких все рівно примудряємося працювати. Завдяки месенджерам втекти від роботи стало майже неможливо. Їй начхати на нашу заслужену відпустку, сімейні справи чи проблеми зі здоров’ям. Їй байдуже, бо ми = робота. То ми і є роботи?

Прихід штучного інтелекту – це не трагедія. І їсти валідол, панікувати чи збирати валізи кудись, де про нього ще й не чули, нема потреби. Роботизація процесів – це можливість передати марудну монотонну роботу, яка забирала в нас енергію, машинам. Це наш шанс переосмислити свою роль в цьому світі. Можливість знову стати людьми.

Спробуємо уявити цей “прекрасний новий світ”, в якому робота не визначає особистість. Частково він вже існує в Данії. Тут працюють менше, ніж в будь-якій іншій країні, в якій мені доводилося жити. Тут люблять перед роботою заскочити на вранішню техно-вечірку. Тут без докорів сумління йдуть з офісу о четвертій дня, щоб забрати дітей і приготувати вечерю. Тут спокійно беруть відгул на кілька днів, бо захворіла улюблена кішка. Я серйозно. І здивувало це в офісі чомусь тільки мене. Баланс життя й роботи в цій скандинавській країні не просто ідеальний. Маю нахабність сказати, що шальки хиляться в сторону життя. Тут люди не служать корпораціям. Не женуться за підвищеннями і не засиджуються на роботі, щоб показати начальнику, що робота для них – понад усе. Якраз навпаки, данці недолюблюють іноземців-працеголіків. Від них часто можна почути на свою адресу: “У тебе що – немає життя?”

Так от це саме життя в Данії показало мені, як це, коли тебе оцінюють не за твоєю візитівкою. А що якщо цю данську модель перенести в те недалеке майбутнє, коли доблесні роботи масово почнуть замість нас і тексти писати, і радниками директорів ставати?

Світ майбутнього – це світ колективний

  • Ми почнемо заново винаходити свою роль у цьому світі. Коли прив’язка до конкретної професії, а з нею і кар’єрний план, втратять значення, доведеться шукати в житті нові сенси. І це для більшості працеголіків стане величезним викликом. Якщо я не фінансист/маркетолог/юрист, то в чому моя потрібність? Навіщо я живу? Що я можу дати світу?
  • Нам захочеться більше розмовляти. Наважуся припустити, що вживу, а не тільки через соціальні медіа. У світі, повному штучного інтелекту, на вагу золота буде саме живий зв’язок. Ми будемо пити каву радше в тісній авторській кав’ярні, ніж в безликій мережі. Бо тут тобі раді, і ти почуваєшся ніби вдома. Крім доброї кави, тут дають щось надзвичайно рідкісне і цінне в епоху штучного інтелекту – відчуття людського тепла.
  • Повернеться мода на майстрів. Тільки за останні п’ять років попит на курси столярів в Данії зріс вдвічі. Робити щось своїми руками стало престижним. Чи мова йде про взуття, чи сережки, чи авторське печиво. У вмінні творити і робити щось із любов’ю роботам з нами не позмагатися.
  • Ми будемо більше об’єднуватися і співтворити. Кар’єрна гонка – це справа індивідуальна. В ній йде мова лиш про себе коханого і своє виживання в жорсткій грі, де кожен сам за себе. Світ майбутнього – це світ колективний. У ньому слово “ми” і “команда” важитимуть більше, ніж “я” і “сам”.
  • Ми переоцінимо час. Коли зникне можливість скаржитися на його катастрофічну нестачу, виникне нова проблема: чим його заповнити. Ми станемо більше прислухатися до себе і людей навколо. По суті, раптом із жахом усвідомимо, що створені не тільки для роботи. Що є щось більше, глибше, важливіше, ніж офісні години, дедлайни і просування по кар’єрній драбині. Роботи, як дивно би це не звучало, можуть нагадати нам, що воно таке – бути людьми.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X