Як реагувати на емоції дитини. Блог тренера

11 травня 2017, 19:37
Як би ви не любили свою дитину, не будучи емпатичним, ви не зможете ефективно взаємодіяти з нею

Буває й по-іншому. Ваша дитина весь день носилася як очманіла, вдень не спала, потім погано вечеряла, переїла солодкого, і тепер, звичайно ж, ридає. Ну так, втомлена, голодна і зла. Ви прекрасно розумієте, що вона відчуває і чому. Адже ви попереджали... З емпатією у вас все гаразд, от тільки на симпатію сил не залишилося. Вам її не шкода. Сама винна. І це ви ще добрі безмежно, вас би три рази відлупцювали вже.

Відео дня

Отже, симпатія — це добрі почуття щодо іншої людини. Для нейропсихіатра Жана Десеті, симпатія — це не стільки прихильність або схильність до людини, скільки прагнення зробити її щасливою. Симпатія "є афективною базою, необхідною для морального розвитку дитини". А емпатія — це співпереживання іншій людині, здатність розділити і «приміряти на себе» її почуття і емоції, зрозуміти причини її вчинків.

Чи варто говорити, що по-справжньому ефективно симпатія і емпатія працюють тільки в парі? І як би ви не любили свою дитину, не будучи емпатичним, ви не зможете ефективно взаємодіяти з нею, і кожна ваша спроба зробити їй добре буде приречена на провал, та ще й з віддаленими наслідками.

Навчитися співпереживати іншим людям нелегко, але можливо.

1. Почніть з малого. Наприклад, займіться автоемпатією, тобто, розберіться з власними почуттями і навчіться їх висловлювати. Буде важко, так як зазвичай нас привчають заганяти усі свої почуття якомога глибше. А їх прояв сприймається як слабкість. Спочатку фрази на кшталт «Я роздратований(а), тому що...», «Я в нестямі...», «Я дуже гордий(а)...», «Мене надихає...» можуть здатися штучними і фальшивими, навіть принижують гідність – особливо для чоловіків. Це нормально. Але ви ж вирішили змінюватися? Освоюйте палітру власних почуттів і способи їх вираження.

2. Потім спробуйте уявити, які почуття відчуває дитина. Назвіть їх ствердно або у вигляді уточнюючого питання: «Мені здається, ти розгублений(а)», «У мене таке відчуття, що ти засмучений(а)», «Ти радий(а) чи збадьорений(а), або і те, і інше?». Слідкуйте за тоном: найкраще — співчутливий або нейтральний.

3. Усвідомте, що будь-які почуття вашої дитини мають право на існування. (О, так, вона може бути незадоволена вашим подарунком!). Більше того, вони гідні поваги. І так, вам доведеться це поважати. Тому забудьте фрази на кшталт: «гаразд, було б про що переживати», «Вистачить мені цих жіночих штучок» або «Хлопчики не плачуть». Не намагайтеся заперечувати, забороняти, знецінювати почуття дитини, якими б недоречними вони вам не здавалися.

4. Разом з тим, ви можете і повинні обговорювати питання про прийнятні форми вираження цих почуттів: «Так, я розумію, тобі не подобається ця людина, але це не привід говорити з нею грубо». «Я бачу, що ти засмучений(а), і співчуваю тобі, але тобі доведеться походити зі старим телефоном, тому стався до нього дбайливіше».

Навчіться не маскувати свої реакції, а адекватно реагувати на прояви почуттів і вчинки своїх близьких

5. Навчіться не маскувати свої реакції, а адекватно реагувати на прояви почуттів і вчинки своїх близьких. Якщо ваша дитина півдня активно виявляє невдоволення, або, навпаки, неуважна через ейфорію, ваша відповідь роздратування цілком природна, і дитина не повинна бути позбавлена зворотного зв'язку. Питання не в тому, виявляти своє роздратування чи ні, а в тому, як це зробити. Скажіть про свої почуття і про те, що їх викликало: «Я розумію, що ти незадоволений, але мене дратує те, що це триває цілий день. Мені приємніше знаходитися в товаристві позитивних людей. Давай замість того, щоб ображатися, спробуємо обговорити твою проблему і знайти рішення». «Знаєш, у мене серце радіє, коли я бачу твоє щасливе обличчя, але давай ти зосередишся, мені потрібно...»

6. Утримуючи свою позицію в конфлікті, дайте дитині зрозуміти, що ви приймаєте і розумієте її почуття; поясніть свою позицію і, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Бути емпатичним батьком зовсім не передбачає поступок дитині (хоча здатність до компромісу вітається), але перетворювати кожну суперечку на поле бою не входить ні в чиї інтереси, тому: «Я розумію, ти дуже розчарований(а), і на твоєму місці я б теж був(а) засмучений(а), але ми все ж не підемо в парк, тому що сьогодні у нас є маса справ». «Я бачу, тобі б дуже хотілося піти на дискотеку, але мені не подобається цей клуб, там небезпечно. Давай розглянемо інші варіанти».

7. Візьміть за звичку заглиблюватися в мотиви вчинків своїх дітей. Якщо треба, запитайте у них, але уникайте риторичних запитань. Будьте готові, що в різних вікових групах ви будете задавати одне і те ж (з варіаціями) запитання, і вам доведеться спокійно сприймати одну і ту ж відповідь: «Я не розумію, навіщо ти зробив(а) цей малюнок на батьковому столі, адже в тебе є папір?» (для дітей 2-6 років) і варіант «Для чого ти зробив(ла) це татуювання?» (для 15+ років). Стандартна відповідь: «Для краси!»

Дуже багато проступків діти чинять з найкращих спонукань: або щоб привернути увагу (тут вони дуже винахідливі і нетривіальні), або тому, що не розуміють, як правильно вчинити. Або знають, але не мають на це сил і бажання, зокрема, коли думають, що ви мало з ними рахуєтеся.

Тож, навіть якщо ви батько дитини, і ваш образ – брутальний мачо, навчіться поєднувати симпатію і емпатію і виражати їх у стосунках з близькими. У нашій країні на це здатні лише воістину сильні люди, вільні від забобонів. Результат того вартий.

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X