Як доглядають за собою звичайні американці. Блог українки, яка живе в Вашингтоні

8 серпня 2017, 07:00
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Білосніжні посмішки, засмагла шкіра, ідеальна укладка — на це американці витрачають тисячі доларів і десятки годин щороку. Складається враження, що тут всі модні-спортивні-здорові-заможні-молоді

«Вашингтон – це Голлівуд для некрасивих людей», – зневажливо жартують американці. Мовляв, до Лос-Анджелеса людей приводять мрії про велику сцену чи широкий екран. А ті, хто не відповідають канонам краси, їдуть до столиці, робити політичну кар’єру. І в разі успіху також опиняються на перших шпальтах.

Відео дня

У кожному жарті – лише дрібка жарту. Але для мене Вашингтон – місто гарних людей. Чи часто побачиш у київській підземці молодого денді в костюмі по фігурі, білосніжній сорочці, начищених черевиках і з дорогим годинником, який до того ж працює на одного з конгресменів? А високих статних військових у парадній формі, що їдуть у Пентагон? Чимало жінок також вбрані елегантно, щодня носять яскравий макіяж, стежать за зачіскою, манікюром, носять підбори. Інший варіант – коли дівчина у гарній діловій сукні, але в кросівках (черевички на підборах у неї в руці, щоб перевзутись на роботі).

Коли я їхала до США вперше, думала, що Америка – як Європа, там зовнішності не приділяють такої уваги, як у нас. І дуже здивувалась, коли побачила цей культ краси, причому далеко за межами Голлівуду. Для себе я знайшла таке пояснення: якщо Європа – це, переважно, соціальні держави, де жінки й чоловіки мають майже рівні права, де люди більше думають про власний комфорт і про економію, то США – це капіталізм, і зовнішність – одне з капіталовкладень.

Прибрати горбинку на носі, підтягнути зморшки, збільшити груди - таке собі можуть дозволити не лише кінозірки, і це не викликає здивування чи осуд. Причому ботокс, ліпосакція, епіляція – слова, знайомі не лише жінкам. На чоловіків тут також працює окрема індустрія краси. Варто лише подивитись у звичайному магазині на поличку із засобами догляду за бородою чи спреями для зафарбовування чомусь саме чоловічої сивини.

Білосніжні посмішки, засмагла шкіра, ідеальна укладка. На це американці витрачають тисячі доларів і десятки годин щороку. Складається враження, що тут всі модні-спортивні-здорові-заможні-молоді. Особливо, молоді. І жінки, й чоловіки майже завжди виглядають набагато молодше свого віку і часто не приховують його, бо пишаються, наскільки добре їм вдається брати гору над часом.

Ці американці – якісь роботи, не менше

Звичайно, товстою нацією американців називають не дарма. Але саме тут, у Вашингтоні, щоб бути успішним, бути «своїм», то маєш бігати через день по п’ять миль у парку, їсти на обід салат і посміхаючись «на всі 32», казати, що в тебе все "Ок".

О спорт, ти – тренд. Вашингтонці дуже, як тут кажуть, атлетичні. Люди на пробіжці біля Капітолію, гравці у футбол на галявині перед Білим домом – ось моє перше враження від міста. Десятки студій з йоги, куди після роботи поспішають дівчата з гумовими килимками у руках, масове захоплення велотренажерами та танцювальними уроками з поєднанням балетних па - ось модні тренди в Америці.

Бігати я ненавиджу із дитинства, але куди подітись - тут треба спробувати. Не хочеться застудитись, виправдовувалась перед собою я, чекаючи, коли на вулиці, нарешті, стане достатньо тепло. У субтропічному Вашингтоні весна цього року все ніяк не могла розродитись, і вперше бігати я вийшла у квітні.

Пішло, на моє здивування, добре. Починала з 5 кілометрів, бігала майже через день, дуже поступово й комфортно збільшувала дистанцію. За пару тижнів подвоїла результат, але (як завжди!) за місяць стало настільки спекотно, що неможливо навіть гуляти, не те що бігати.

Не рятує навіть пізній вечір, між 9 і 10-ю годинами. Люди, які все ж знаходять у собі сили на такі подвиги, — герої. Якось побачила дівчину, яка бігала опівдні у +40, і довго на неї витріщалась. Як-то кажуть, два запитання: «Як?» і «Навіщо?» Повітря тут завжди дуже вологе, а ще й розпечений асфальт і викиди з машин. Отже, не моє, вирішила я.

І пішла на йогу. А що, треба ж спробувати. І де, як не тут! Напевно, треба було походити у Києві, щоб можна було порівняти, але запізно. Самі заняття – непогані загалом, хоч мені було трохи нуднувато, бо я звикла до динамічних групових занять із тренером (присіли-встали-відтиснулись-гантелі в руки). На йозі я очікувала чогось аж такого особливого, проте базові асани, як виявляється, я знала навіть за назвою. Розвивають гнучкість, витривалість. Багато студій пропонують варіації та тему класичної йоги: із силовими вправами та кардіонавантаженням. Нібито ідеально.

Але! Я ж утікала від спеки на вулиці в кондиціонований комфортний зал, а отримала... знову спеку. У залах спеціально постійно підтримують температуру близьку до +30. Чому? І досі не розумію. Я навіть у тренера питала. Кажуть, так треба. Нібито токсини виводяться із потом, корисно...

Гірше за все мені було на так званій «гарячій йозі». Кілька знайомих і колег радили: розслабляє, виводить з організму багато зайвої води. Але ж це ті ж +40, що й на вулиці, тільки вологість навмисне ще більша! Я так ніколи не пітніла. До нитки мокре все тіло, волосся, одяг, рушник і навіть килимок.

І це так не зручно. Стоїш трикутничком, у позі «собака мордою вниз», на підлогу спираєшся лише на долонями й пальцями ніг, і при цьому вони роз’їжджаються! Навіть у шкарпетках там не можна займатись. Але ж і слизько! А на хлопців на цих групах взагалі не глянеш без жалю – під ними аж калюжка набирається. Не кажу вже про те, що дихати нема чим, бо гаряче вологе повітря, здається, можна різати. Тож знову не моє.

Велотренажери, або сайкл - так тут називають заняття на них - інша справа. І динаміка, і рух, і під музику. Врешті, я ж на велосипеді катаюсь, і до фізичних навантажень звикла. Але ці американці – якісь роботи, не менше. Тренування настільки інтенсивне, що підтримувати ритм разом із групою, принаймні на першому занятті, просто неможливо.

Це не просто крутити педалі – це постійні прискорення, відтискання від руля під радісні вигуки невгамовної тренерки (вагітної), яка в цьому шаленому темпі якось встигає крутити педалі. «Що занадто», - вирішила я для себе. Хоча, гадаю, тут врятують системні тренування, я поки до цього не готова.

Що вразило як на йозі, на сайклі та на іншому виді групових занять (спеціальна програма, де по 10 хвилин чергуються біг, тренажер для веслування, присідання, випади, вправи з гантелями, віджимання тощо) - це темрява у залі. Освітлення дуже слабке, часто лампи люмінесцентні чи просто одного кольору. І як це допомагає займатись? Я звикла до гарно освітлених залів.

Зрештою, способів рухатись місто пропонує безліч. Спеціальні велодоріжки у парках, на набережних, розгалужена міська система прокату велосипедів. Групових занять і спортивних клубів – на всяк смак: від латиноамериканських танців від справжніх латиноамериканців до уроків самооборони для дівчат.

А ще майже в усіх офісах та багатоквартирних будинках є безкоштовні тренажерки. Якщо «апартаментний комплекс» престижний, то і зала буде із купою нових тренажерів, зі стінкою для скелелазіння і басейном. У простіших будівлях – просто кімнатка з мінімально необхідним обладнанням.

І наостанок. В Америці можна і треба питати про спеціальні пропозиції, акції і безкоштовні заняття. У більшість залів можна сходити на перше пробне, але повноцінне тренування, а деякі навіть пропонують безкоштовний тиждень. І як тут не спробувати щось новеньке?

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени


Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X