"Я татові розповім" — магічна фраза. Блог психолога

28 квітня 2017, 08:23
Батько, захищаючи, навчає дитину того, що себе потрібно захищати

У ранньому дитинстві це проявляється в тому, що дитина, у разі конфлікту на дитячому майданчику, біжить до батьків в сльозах, розраховуючи на втіху і захист. І отримує і те, і інше. Або бачить, як батько сам біжить до нього, щоб уберегти, захистити, підтримати, обійняти.

Відео дня

По мірі дорослішання, батьки поступово передають дитині частину відповідальності за виконання функції захисту. Коли дитині, скажімо, 14-ть, батько, швидше, поцікавиться: «Тобі потрібна моя допомога або ви самі розберетеся, як думаєш?» Якщо відповідь — «самі», батько продовжує тримати ситуацію під контролем і цікавиться, як пройшла розмова, до чого дійшли, чи потрібна його допомога. І ще деякий час придивляється до поведінки дитини, щоб упевнитися, що і справді складну ситуація владнали.

Таким чином, з раннього дитинства людина засвоює:

1. Якщо мене ображають, я потребую захисту.

2. Є ситуації, в яких для захисту мені потрібна допомога іншої людини. І про неї потрібно попросити.

3. Є ситуації, в яких я сам (сама) здатна себе захистити.

Так поступово формуються межі особистості, і людина відчуває, що з нею хочуть зробити або вже роблять щось, що йому не підходить. І вона вміє про це сказати, це відштовхнути, відстояти кордон тощо.

Помічаєте? Батько, захищаючи, навчає того, що себе потрібно захищати.

В ідеалі, тато соціальний захисник. Він навчає дитину тому, як взаємодіяти зі світом, як чинити в різних ситуаціях. Він буває жорстким, він позначає межу дозволеного, і в той же час дитина не сумнівається, що базово тато «за мене».

Мама – інстинктивний захисник. Вона кидається на захист свого чада, забезпечуючи йому виживання. Від такої мами можна почути: «Я за тебе кому завгодно горлянку перегризу». У матері пробуджується тваринна інстинктивна агресія для захисту своєї дитини. Це глибоке знання дає людині відчуття опори у дорослому житті.

Дитина виростає, сепарується від батьків, але знає - «мама доглядає за мною». Спочатку буквально доглядає, на дитячому майданчику, а потім «доглядає» на тонкому рівні, тримає зв'язок.

А тато завжди поруч, коли він потрібен. Це хороший варіант. Всім би хотілося мати такого тата. Але, на жаль, не у всіх такий є, тому є інші варіанти розвитку подій.

Коли тато відсутній, а мама вічно зайнята, дитина залишається наодинці зі своїми труднощами

Коли тато відсутній (навіть за фізичної присутності), а мама вічно зайнята, дитина залишається наодинці зі своїми труднощами. А якщо і насмілюється сказати мамі, що в школі хтось обзиває/штовхає/б'є, мама закочує очі і каже: «ну чому з тобою вічно все не слава богу?», «ну що ти зробив/а цього хлопчика, адже не просто так він до тебе чіпляється?!», «від тебе одні проблеми!»

У цьому місці у дитини йде земля з-під ніг. Немає відчуття, що за спиною є великий і сильний батько, який «за мене». Це місце народження страху (читай - жаху), провини («я створюю мамі проблеми»), сорому («зі мною щось не так»).

Далі варіантів багато, оскільки це місце для творчого пристосування:

1. Людина (дівчинка або хлопчик) стає милим, слухняним, зручним і намагається всім подобатися, щоб мінімізувати ризик виникнення ситуацій, в яких потрібно себе захищати.
У дорослому віці у жінки це може набувати форм жінки, яка всім догоджає - вона попрацює на вихідних, вона візьме весь побут на себе, вона буде поступливішою і завжди трохи наляканою, винною та присоромленою.

2. Людина (дівчинка або хлопчик), усвідомлюючи, що світ небезпечний і захисту чекати нізвідки, обирає стратегію «нападати першим». Такий наляканий, але оскалившийся вовченя. І це часто спрацьовує. З'являючись у новій групі, дитина (або дорослий) налякає людей відразу, на всяк випадок, щоб трималися на дистанції. Таку дівчинку або хлопчика (чоловіка або жінку) часто побоюються і враховують.

3. Людина (частіше дівчинка), якщо пощастило із зовнішністю, швидко розуміє, що це певна валюта, за яку безпеку можна купити. Вона вчиться бути спокусливою. І спокушає часто агресора, який буде її захищати від інших, але сам регулярно її пошкоджує (обзиває, б'є, принижує, гвалтує тощо).

4. Людина (дівчинка або хлопчик) може вирішити поменше контактувати із зовнішнім світом і створює собі свій. Вона не формує зв'язок, не будує відносини, її внутрішній світ значно багатший від зовнішнього. Із зовнішнім світом людина стикається лише за необхідності (заробляти гроші, наприклад).

Існує безліч варіантів розвитку подій, оскільки це творче пристосування і залежить від унікальних внутрішніх ресурсів і досвіду дитини, отриманого в сім'ї, в школі, в гуртках, у дворі тощо. Всі ці способи хороші, оскільки забезпечили виживання в сім'ї і в тому середовищі, в якому дитина зростала.

Але коли людина виросла, ці способи пристосування можуть сильно обмежувати репертуар можливих реакцій і дій в ситуаціях порушення кордонів. Наприклад, дівчинка виросла в сім'ї, де тато бив і принижував, і у неї не було вибору - це її батьки, потрібно було вижити в цій сім'ї. А коли вона стає дорослою жінкою і живе з чоловіком, який порушує її межі, – вибір є, але немає способів, як обійтися з кривдником, окрім як терпіти і винити у всьому себе.

З чого почати?

Всередині такого дорослого іноді звучить тихий і боязкий голос (або здавлений крик) про те, що «це неправильно», «так не повинно бути», «я так більше не можу» тощо. Голос такий боязкий і слабкий від того, що ніким не підтриманий. Цей голос часто заглушують інші внутрішні голоси (найчастіше батьківські/бабусині/ дідусеві): «ти в усьому винен», «у тебе поганий характер», «якщо ти будеш так себе поводити, ти нікому не будеш потрібен», «якщо ти так будеш себе поводити, залишишся одна» тощо. Це «внутрішній кат», витканий з голосів дорослих, ще в дитинстві. Тому він відчув сильний і авторитетний.

Перший крок, з якого можна почати – допустити, що цей тоненький і невпевнений внутрішній голос може бути правий. Дати собі шанс ризикнути і повірити.

Другий крок - подивитися навколо і пошукати підтвердження того, що в реальному світі буває так, як вам в глибині душі хотілося б.

Третій крок - знайти того (тих), хто якісно підтримає зміни.

Третій/четвертий крок - почати особисту психотерапію (отримати досвід бути зутрінутим зі своїми почуттями, підтриманим і захищеним) або групову психотерапію (отримати підтримку дізнавшись, що ти не один такий, що ти не виродок і що є багато людей з такими труднощами).

Терапія полягатиме у проживанні почуттів, у налагодженні зв'язку з власною агресією, як ресурсом, і в придбанні нових способів творчого пристосування (в розширенні репертуару).

Мета терапії – поліпшення якості життя. У найглибшому розумінні цих слів.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X