Історія матусі близнюків, яка працює. Блог Ольги Шиленко

29 жовтня 2016, 21:03
Іноді бажання стати найкращою мамою і при цьому "не випадати" здавалося нереальним, але вибір — працювати або присвятити себе сім'ї — не стояв

Коли до народження синів залишалося місяці зо два, будь-які озвучені мною кар'єрні плани викликали у співрозмовників сміх. "Спочатку буду фрілансити, вести блог, а після року постараюся повернутися до дії",— впевнено говорила я, виглядаючи з‑за величезного живота. Але у відповідь чула лише саркастичне: "Так-так, поживемо — побачимо", після чого розмова плавно перетікала в обговорення кольок, безсонних ночей і нескінченного грудного вигодовування.

Відео дня

Зізнаюся, іноді самій здавалося нереальним бажання стати найкращою матір'ю і при цьому "не випадати", не зупинятися. Але вибір — працювати після народження дітей або присвятити себе сім'ї — не стояв. Кар'єра була потребою: особиста нереалізованість впливала на мене набагато гірше, ніж утома. А всі знають, що мама має бути щасливою, щоб щасливими були всі.

На третьому місяці вагітності ми з колегою вирушили до Харкова на конференцію TEDx. Одна зі спікерів, відома в місті бізнес-тренер, читала лекцію про те, що в житті кожного є місія і покликання — два схожих на перший погляд поняття, але все ж дуже різних. Місія, пояснювала вона, — це щось виняткове, неабияке, що вирізняє вас серед інших і стимулює жити "у повній персональній ефективності". Розповідаючи про покликання, тренер навела як приклад материнство, яке, незважаючи на всю його безумовну важливість для кожної окремо взятої сім'ї, не є унікальним явищем.

Я знаю безліч прекрасних матусь, які присвятили себе домівці, але не змогла б обманювати себе і заплющувати очі на амбіції. Як і пригнічувати ідеї, які спадали часом на думку за готуванням або грою з дітьми. Якщо тривалий час не вдавалося займатися журналістикою чи вести блог, я миттю згасала. З'явилося чітке розуміння: поки продовжую працювати, післяпологова депресія мене оминає.

Перший рік я фізично не могла їхати далеко від дому через те, що коляска важила понад 30 кг і важко входила в якісь двері, а слінг для близнюків на практиці виявився чудовим пристосуванням для перетворення багатодітної матусі на забинтовану мумію. Розмовляти по телефону теж було непросто, оскільки мої міні-ясла частенько тусувалися у мене на руках, то агукаючи, то чавкаючи, то ридаючи в слухавку, що збивало з думки. Тоді я повністю перевела спілкування в інтернет, щоб відповідати на листи і повідомлення в зручний час.

Це складно, але інакше я не можу

Повернутися в офіс на цілий день зважилася, коли хлопчикам виповнився рік. Земна куля почала крутитися вдвічі швидше, а я вчилася не падати і спритно сортувати в голові безліч спливних віконець з важливими справами. В одну теку відправляю домовленості про інтерв'ю, заплановані статті та переклади текстів, у другій — записи до педіатра, зимові комбінезони та перелік продуктів, які обов'язково потрібно придбати ввечері дорогою з роботи.

Іноді віконець спливає так багато, що не встигаю за ними встежити і, здається, починаю казитися. У такі моменти важливо зусиллям волі повністю закривати браузер, потім брати в руки дитячу книгу або кубики Lego і присвячувати час сім'ї. Бо жодна робота не може бути важливішою за близьких.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Але, звісно, я жива людина і деколи помиляюся, забагато на себе беручи. Буквально 20 хвилин тому сиділа на підлозі між двома дитячими ліжками, тримаючи за руки дітей, які засинали, а в купі іграшок час від часу здригався мобільний телефон, на який щедро падали робочі листи.

Щоразу в спробі вивільнити хоча б одну руку з маленьких, але вже дуже міцних чоловічих кулачків, я відчувала себе Георгієм Віциним у Кавказькій полонянці: скільки не крутись, скільки не вивертайся, скільки не падай на коліна, все одно не вирватися на свободу. Дитина №1 неодмінно прокинеться і розбудить дитину №2.

“У мене ще колонка,— думала я.— Зараз вони заснуть, я збігаю в душ, поставлю прання, зварю рис на завтра, відповім на листи... Ой, і треба замовити гумові чоботи, хоч би 26‑й розмір ще був наявний. Так, а потім відразу колонка".

Це складно, але інакше я не можу. Бо поки кручуся, тримаю в голові ці тисячі справ, поки палаю новими ідеями та планами на майбутнє, почуваюся щасливою. І дуже сподіваюся, що одного разу мої діти пишатимуться тим, що я не відмовилася від своєї місії та не сплутала її з покликанням. А якщо пощастить, то зможу допомогти їм так само знайти своє і прожити життя, без побоювання замахуватися на все і відразу. Навіть коли оточення не втомлюється нагадувати вам, що так не буває.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 13 жовтня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Показати ще новини
Радіо NV
X