Битися чи бігти? Чому ми так по-різному реагуємо на загрозу життю

29 вересня, 20:43
Наталія Ломоносова: «У ситуації реальної загрози життю страх як емоційна реакція бере управління на себе» (Фото:olly18/Depositphotos)

Наталія Ломоносова: «У ситуації реальної загрози життю страх як емоційна реакція бере управління на себе» (Фото:olly18/Depositphotos)

Не варто переоцінювати силу розуму та недооцінювати силу емоцій

Почнемо з того, що наша поведінка керується не лише розумом (або так званим неокортексом — мозком, що думає). Ми так звикли покладатися на мислення, що нам здається, ніби Я, яке думає, — це і є вся наша сутність.

Відео дня

Однак вчинки людини більшою мірою визначаються мозком, що реагує, лімбічною системою, яка сформувалася задовго до того, як ми почали наближатися до образу гомо сапієнс. Ця система ріднить нас з іншими ссавцями.

Саме емоційна система керує такою поведінкою людини, як розмноження (кохання), турбота про потомство ім'я), пошук їжі (робота/дохід), самозбереження та виживання виду. Подумайте, після всього перерахованого, що ще лишається в нашому житті? Дрібниці.

Тож не варто переоцінювати силу розуму та недооцінювати силу емоцій.

Відчайдушне жертвування собою або втеча від небезпеки не відбувається свідомо

Емоційна система управління — більш давня. І в ситуації загрози життю вона бере керування на себе, відключаючи «непотрібне» мислення і деякі фізіологічні функції — травлення, наприклад.

Прояв цієї поведінки у тварин називаємо інстинкти. Люди — автоматизми.

У цьому емоційні чи біохімічні хвилі не усвідомлюються і керують нашою поведінкою автоматично. Саме тому ми не розуміємо, чому закохалися, не розуміємо, чому ми такі «неусвідомлені» батьки, і не розуміємо, чому в момент загрози життю один б'ється, інший біжить, а третього паралізує.

«Битися або бігти» — автоматична реакція, яка запускається в нашому організмі в момент небезпеки. Її включає амігдала, ділянку мозку, яка є частиною лімбічної системи.

Реакція битися або бігти (або завмерти — «прикинутися мертвим») — це прояв роботи нашої емоційної (біохімічної) системи у ситуації, коли виникає загроза життю.

Відчайдушне жертвування собою заради порятунку інших чи втеча від небезпеки не відбувається «усвідомлено», це автоматична нстинктивна) поведінка. Так проявляється інстинкт самозбереження та збереження виду у всіх живих істот.

Емоційні реакції не залежить від рівня вашого інтелекту.

Ви можете бути дуже розумними та вмілими у звичайному житті, але «втратити себе» і свої здібності в ситуації сильного стресу. І це може виявитися для вас великою несподіванкою, тому що ви вважали себе інтелектуальною та сміливою людиною.

«Керувати тривогою» можна навчитися тільки в безпечній обстановці оли йдеться про фобіях у мирний час). Навчитися керувати страхами можливо. І цим успішно займається психологія.

Але в ситуації реальної загрози життю страх як емоційна чи біохімічна реакція бере керування на себе і сам керує нашою поведінкою.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Подумати та зрозуміти, що сталося, можна буде пізніше, якщо пощастить.

У ситуації реальної загрози життю (війна наприклад) страх передається всьому людському співтовариству, миттєво, як по вай-фай, і кожен реагує по-різному.

Один битиметься, інший побіжить, третій завмре.

Перші почнуть боротьбу незалежно від того, наскільки вони сильні та наскільки загрожує супротивник. Прикладом з тваринного світу можуть бути деякі хижаки чи кобри, які миттєво стають у «стійку» і нападають, якщо їм загрожувати.

В інших проявиться реакція «бігти», і він мчатиме куди очі дивляться і не зупиняться, поки не втечуть від небезпеки. У тваринному світі багато хто саме так рятує своє життя.

Мене завжди захоплювали розумні щури, у соціальному сенсі такі схожі на людське суспільство. Над якими ми систематично знущаємося, проводячи експерименти, щоб краще зрозуміти себе.

У разі настання небезпеки, коли є можливість втекти, щур втече. Але якщо крихітну тваринку загнати в кут, або зазіхнути на дитинчат, то, незважаючи на величину ворога, щур кинеться на нього і буде відчайдушно битися до смерті. Тож «боягузами» їх не назвеш.

Третій тип автоматичної реакції самозбереження — це завмерти, прикинутися мертвим. Подібним чином рятують своє життя багато комах, а також деякі тварини, коли небезпеки вже не уникнути. Люди «завмерлі» зараз у будинках, вдавши, що їх немає, теж рятуються. Вони не можуть ні бігти, ні битися. Фізіологічно неспроможні. Є багато воєнних історій, коли прикинувшись мертвим в окопі або під час розстрілу, людина рятувала собі життя.

І всі ці три стратегії є самозбереженням всього виду. Вони однаково добре рятують життя протягом усієї еволюції.

Різниця наших реакцій — це робота емоційної системи кожного. Як виявилось, не всі можуть битися. Але є й ті, хто не може не битися.

Є ті, хто завмер, і ті, хто не зміг завмерти. Є ті, хто побіг, та ті, хто не зміг побігти.

Ми не однакові. І до війни багато хто не знав, які вони.

Зараз кожен з'ясовує, як його мозок реагує на смертельну небезпеку, і ця реакція не є показником розумових здібностей.

Прояви роботи емоційної системи в усіх різні. І хтось більшою мірою може їх контролювати, а хтось меншою.

І всі люблять Україну.

Не варто недооцінювати силу емоцій. Вона може значно перевищувати інтелектуальну міць. Ось чому важливо пам'ятати, що ми набагато сильніші, ніж собі здаємося.

Можливо, тому ми б'ємо ворога, який перевищує нас чисельністю — завдяки війні в нас відкрилися ті емоційні сили, про які ми навіть не підозрювали у мирному житті. І невипадково кажуть, що те, як б'ються «прості» українці вражає навіть військових професіоналів.

Однак не варто порівнювати слона, рибу та мавпу за їхньою здатністю влізти на дерево. Ми усі різні. Але лише разом ми сила.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X