Виворотом назовні. Чому я не боюся розповідати про себе в соцмережах

19 січня 2021, 20:43
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Знімаючи на людях броню, я допомагаю іншим побачити, що не тільки вони — маленькі та вразливі

Днями в мої коментарі в білому плащі з червоним підбоєм ускочила якась жінка з повчаннями, що скаржитися — зовсім-зовсім не можна, надто коли в тебе гарне життя і є підтримка. Жінку я збила на підльоті, я з терористами в переговори не вступаю. Але я маю що сказати тим, хто готовий слухати.

Відео дня

Якийсь час тому я відмовилася жити у світі, ім'я якому Спарта. У світі, де не можна показувати вразливість, бо людина людині — вовк. У світі, де всі, закувавшись в ідеально блискучу броню, зціпивши зуби, вирішують свої проблеми й одночасно транслюють на зовнішні екрани ілюзію щасливого життя. Ілюзію на ймення «я справляюсь». У світі, де всі, кожен в окремій блискучій броні, плачуть про свою неідеальність, свої невдачі, своє горе, свій біль, свою дурість, уразливість і неправильність — адже зсередини броні видно тільки це, а всі решта навколо — ідеальні воїни, які справляються. У світі, де не можна ні вірити, ні боятися, ні просити.

Я дозволяю собі бути порожньою, сірою й нецікавою

Я вибрала інший шлях. М’ясом назовні, так. Поки в мене є сили, поки в мене є ресурс, я обираю світ, де людина людині — можливість контакту, можливість підтримки, сестра або брат. Я обираю показувати світу себе всю — назовні виворотом, із усім лузерством, ситуативною дурістю, складними емоціями, зневірою, нудьгою, ідіотськими рішеннями, інфантильністю —- і водночас з усією красою життя і моєю внутрішньою красою. Яку, по-перше, значно краще видно на недосконалому тлі — не дарма ж коштовності так люблять фотографувати на голих, необроблених каменях. І яка, по-друге, не має на меті тицьнути в найболючіше тих, хто не впорався, не зміг, чи не вигрібає просто зараз.

Я обираю живе життя. Я обираю живу себе. Жива я — не сто євро, аби викликати у всіх позитивні емоції. Жива я — це динамічна енергія, яка не стоїть на місці, яка змінюється. Якій буває погано, і якій буває краще за всіх. Яка лежить на дні, не здатна навіть доповзти до душа, і яка перемагає драконів одним помахом меча.

Я дозволяю собі бути слабкою, я дозволяю собі бути вразливою, я дозволяю собі бути порожньою, сірою й нецікавою, я дозволяю собі падати і вставати, і мені чомусь здається, що таким чином, знімаючи на людях броню, я допомагаю іншим побачити, що не тільки вони — маленькі, уразливі, не завжди усміхнені, не завжди справляються, не завжди готові транслювати у світ навколо картинки ідеального життя. І що такими бути можна.

Можна. Чесне слово. Можна. Небо не налітає на землю. З гілок не падають пташки. У світі всього лише стає трохи менше Спарти. І трохи більше живого. Трохи більше людського контакту. А чи не за цим усім ми тут?

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X