Ігри, у які грають двоє. Чотири сценарії, що руйнують стосунки

З дитинства ми не тільки беремо теплі спогади чи дитячі травми, а й способи та сценарії реагування на будь-які події та побудови стосунків. Саме в родині ставиться той фільтр «можна-не можна» та запускаються сценарії ігор, які ми потім все життя катаємо по колу. Особливо це видно у відносинах.

Завдання дитини — вижити та вирости. Для цього психіка знає та застосовує безліч механізмів. І з досвідом дорослішання людина бере «безпечні» моделі поведінки, які вона використовувала, коли росла. «Безпечні» не тому, що їй за тих умов було добре та спокійно, а тому, що вони дозволяли вижити і захистити себе, а також бути поруч з тими, хто тебе виховував, підлаштовуючись под їхні правила.

Для наших стосунків також вкрай вагоме значення має та модель поведінки, яка була прийнята у родині між батьком та матір'ю або між іншими важливими дорослими. Саме ці моделі частіше за все люди беруть з собою у подальше життя. А як же інакше? Що отримали — то й маємо, тим і користуємось і передаємо далі. Часто без оцінки та критичного осмислення — підходить це мені чи ні, на користь це мені чи ні, укріплює така поведінка стосунки чи руйнує. Чому? Бо в дитинстві ще немає нашого власного критичного мислення, ми спираємось на те, що є довкола. Але потім, з віком ми нерідко виносимо сценарії зі свого дитинства як єдино можливі та програємо їх знову і знову у стосунках з іншими, навіть не усвідомлюючи, що застрягли у закарузлих патернах — поведінки, реакцій, почуттях, мисленні та у певних ролях.

Тож про які ігри ми говоримо?

Давайте наведу кілька прикладів, можливо ви впізнаєте себе або людей у вашому середовищі.