Три головні чесноти. Яким має бути сучасний лідер

19 травня 2021, 20:43

Творчість і розвиток майстерності вимагає експериментів

Мене якось спитали, а хто відповідає за зміни в організації і компанії? Для більшості людей це важливе питання, що дає спокій. Адже якщо є хтось, хто готовий взяти відповідальність за моє майбутнє, це знімає муки невизначеності. Наш розум любить детермінізм (визначеність). Водночас, бути впевненим у майбутньому не дуже то були готові навіть античні оракули, не говорячи про усвідомлених лідерів. Та віра у вітальність власних ідей є чудовим замінником, що дає людям надію і бачення картинки завтра та дій, які їм допоможуть до неї дійти. І про це я хочу розказати вам історію, яку часто використовую, розповідаючи лідерам про систему управління спротивом змінам.

Відео дня

У Флоренції на площі Дуомо знаходиться знаменитий подарунок рідному місту від геніального живописця та зодчого Джотто. В ролі головного архітектора міста він задумався над створенням оди не лише Флоренції, а й усієї західної цивілізації. На дзвіниці поруч з собором Санта Марія дель Фьйоре, яка сьогодні відома як дзвіниця Джотто, розгортається ціла історія, що мала б стати дороговказом для всіх, хто шукає шляху до того, щоб стати цивілізованою людиною. Вона показує різні рівні розвитку, в яких дехто з сучасних експертів вгадає принципи спіральної динаміки, а хтось побачить еволюцію мислення від рівня «дитина» до рівня «дорослий». Я відкрила їх як чудову ілюстрацію антикрихкого лідерства, що дивовижним чином має поєднувати у комунікаціях з підлеглими «знати» (мати мудрість для закладання правил) і «любити» (щедро приймати іншість в собі та оточуючих).

Цей баланс Расмус Хугард назвав «співчутливою мудрістю» як здатністю в складних умовах діяти рішуче і людяно. Як людина, яка пройшла багато життєвих криз і викликів, скажу, що цей баланс є викликом саме для сильних людей, які в час затягування тріщини реальності при гіперемоційності переживань людей навколо, рятуються від власного емоційного зриву максимальною раціоналізацією своїх дій. І тоді вони є тими героями, хто бере відповідальність за зміни, реалізуючи власний план, але вони ж несуть тягар вимушеного буття без здатності прийняти себе, щоб прийняти іншість інших і разом втілювати план.

Регулярна перевірка «здоров’я» проекту додасть впевненості

Для середньовічної людини це питання мало чітке розрізнення, що напряму впливало на її свободу. Ти можеш вірити в тотальний фатум і магічність всесвіту навколо себе як людина, яка просто ходить під зірками і планетами, кожна з яких задає певний тип діяльності як вид поклоніння силі цієї планети. Тому на одній зі сторін дзвіниці з барельєфами можна побачити алегоричне зображення Венери, Меркурія, Місяця та інших планет — покровителів різних ремесел і мистецтв. Щоб бути щасливим в цій парадигмі достатньо знати правила і слідувати їм.

І якщо ви думаєте, що ця віра — це щось давнє та середньовічне, то запропоную глянути на спільноту середньостатистичних людей в розрізі навчального закладу, бізнесу чи громади міста. В спільноті таких людей найвища цінність — це володіння знаннями і кодексом правил, а також контроль за їх виконанням. Зростання йде виключно як підпорядкування системі ієрархії та проходження усіх її ступенів. В цій системі діє правило, яке влучно описав Юнг: «Допоки ви не усвідомите власне несвідоме, воно керуватиме вашим життям і ви називатимете його фатумом». Я не несу відповідальності за свої вчинки, а несу лише покарання. А відповідальність лежить на плечах Атлантів, що тримають «небесне склепіння правил». В їх всемогутність і вірять підлеглі. І самім лідерам подекуди теж трапляється увірувати у «статус Бога», який єдиний знає, як розв’язати конфлікти, непорозуміння, виклики.

І якщо ви в цій системі, то ви гвинтик, в якого є функціонал і задачі. Але немає мови про розвиток і віднайдення свого шляху, немає мови про щастя і любов до життя. Бо це про вірити в щось поза системою (мислити поза рамками) і відчувати теж поза системою (хіба ваш внутрішній світ теж стає її частиною). Внутрішній діалог тоді більше про «дожити до школи, універу, зарплати, пенсії, смерті». Шлях, який можна оцифрувати, але не можна любити як проекцію власного життя. Наповненість знаннями навряд чи еволюціонує в цілісність і відчуття особистісної наповненості. Тому лідери комунікують стратегію як план задач, який всі мають прийняти і чітко виконувати. Зміни в системі залежать виключно від правильно прорахованої моделі монетизації (про різні моделі змін більше тут).

Наступний етап шляху — ще одна сторона дзвіниці з барельєфами — розгортає набір з семи чеснот, практикуючи які удосконалюєш свою працю і, досягаючи майстерності, можеш зайняти вищий рівень в суспільстві з віднайденням певних сенсів. Це шлях людини, що відчуває своє життя наповненим і ресурсним. Починається ряд з «віри», «надії» та «милосердя». Цікаво, що тут вжито саме поняття «милосердя та благодійність» як здатність на безумовну любов, коли одна людина любить іншу не за очікувані та бажані дії в рамках наших правил. І символом цієї чесноти є фігура зодчого. Якщо розглянути його як певний архетип лідера, що «зводить храм» разом з своїми підмайстрами, то маємо серію підказок про створення поля спільнотворчості. Я б тут звернула увагу на те, що майстер Середньовіччя вміє задати рамку творчості (розробляє і промальовує проект, який затверджує замовник) і при цьому вміло делегує частину роботу підмайстрам залежно від їх рівня вмілості. В промалюванні ландшафту чи якогось персонажа вони могли додати малюнку і трохи персонального характеру.

Сучасною мовою це можна описати як картину створення та реалізації стратегії — адже творчість і зростання майстерності потребують таких експериментів, як і потреба вирощувати серед свого персоналу менеджерів, які одного дня доростуть до лідерів.

Цікаво, що надія, яка зображена в образі лікаря, дає нам розуміння, що лідеру варто мати план «лікування» і надіятись на його здійснення, але приймати ймовірність невдачі як наслідку непереборних обставин. При цьому регулярна перевірка «здоров’я» проекту додасть регульованості та впевненості. А «віра» проявляється як астрономія: здатність бачити невидиме і керуватись системою недосяжних об'єктів як дороговказом для буденної рутини людей і для тих, хто мандрує у незвідані землі.

Якщо стратегія в час кризи — це спосіб дати бачення шляху людям в бурхливих водах океану, які рухаються поміж двома берегами (теперешне і майбутнє), то здатність віри набуває особливого звучання. І тоді співчутлива мудрість сучасного лідера має три дуже осяжні і зрозумілі опори у вміннях вірити, бути милосердними і давати надію.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X