Так працює мозок. Від чого залежить схильність до негативного мислення

6 жовтня, 20:43
Петро Чорноморець: «Одна людина проживає певну неприємну обставину життя за хвилину, а інша вариться в цьому стані декілька хвилин» (Фото:Nathan Cowley/Pexels)

Петро Чорноморець: «Одна людина проживає певну неприємну обставину життя за хвилину, а інша вариться в цьому стані декілька хвилин» (Фото:Nathan Cowley/Pexels)

Якщо хтось постійно сумний або навпаки — завжди на позитиві, це, скоріше за все, не особиста заслуга, а вдала або не дуже вдала генетична композиція

Негативне мислення — це не зовсім про вибір.

Зараз буде трошки більше теорії, ніж зазвичай, але повірте, воно того варте.

Як виникають і обробляються негативні емоції в нашому мозку? Розуміння в нас ще неповне, але приблизно це виглядає так:

Відео дня

— таламус і сенсорна кора обробляють інформацію від рецепторів;

— амігдала оцінює емоційну значущість в моменті плюс дає запит у гіпокамп щодо минулих подібних ситуацій;

— гіпокамп не пам’ятає сам, а є інтегратором пам’яті, тому він опитує різні частини сенсорної кори, амігдали та префронтальної кори про наявність асоціацій;

— гіпокамп разом з амігдалою повторно оцінюють емоційну значущість інформації;

— префронтальна кора формує усвідомлення емоції;

— разом з амігдалою та гіпокампом вони оцінюють потенційні майбутні ризики та модулюють емоцію вже у цьому контексті (очікування/страх майбутнього).

Складно, але нас у цій схемі зараз цікавлять лише кілька моментів:

1. Емоції формуються в результаті взаємодії великої кількості нейронів.

Наш життєвий досвід залежить не лише від подій, але й від того, як мозок обробляє ці події

2. Нейрони передають інформацію одне одному через синапси. Синапс — це специфічний «перемикач», який надзвичайно швидко спрацьовує і так само швидко замовкає до наступного сигналу. Це може бути сто мікросекунд, кілька десятків мілісекунд чи навіть секунда — в різних синапсів різна швидкість.

3. Інформація може заходити на багато циклів, якщо в пам’яті є спогади про попередні подібні події та/або мозок намагається прогнозувати майбутні наслідки поточних подій. У такому випадку кількість синапсів, через які вона проходить, збільшується в рази.

І отут нарешті ключова точка: те, наскільки довго синапс-«перемикач» опрацьовує проведення одного сигналу, критично залежить від генів. Тобто в однієї людини неприємне переживання на певному синапсі може проходити за одну мілісекунду, а в іншої людини — триватиме дві мілісекунди. На кожному наступному синапсі час збільшується наростаючим підсумком, і в результаті одна людина проживає певну неприємну обставину життя за хвилину, а інша вариться в цьому стані декілька хвилин. Просто тому, що так працює мозок.

Мозок працює так від самого народження — тобто немовля з «подовженим сигналом» від народження усі стреси переживає як більш тривалі. Воно ще нічого не розуміє, але вже страждає від кожної проблеми в рази довше за інших!

Ці страждання звісно що відкладаються в пам’яті, отже кожна наступна ситуація проживається ще довше, тому що пам’ять підкидає попередні неприємні епізоди з життя.

Коли ця людина стає дорослою, весь формат роботи її мозку заточений на життя в огидному світі, тому що такий її життєвий досвід. Причому навіть рідні брати і сестри можуть мислити і сприймати світ інакше, тому що в них інакше мозок працює.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Виходить, що наш життєвий досвід залежить не лише від подій, але й від того, як мозок обробляє ці події. Але цей спосіб обробки визначає не наша свідомість, а генетично записані параметри білків, які працюють у наших синапсах.

Звісно, свідомі рішення теж дуже багато важать. Ми можемо змінювати якість свого життя, іноді цілком радикально. Але якщо хтось постійно сумний або навпаки — завжди на позитиві, це, скоріше за все, не особиста заслуга, а вдала або не дуже вдала генетична композиція.

Що з цим робити? Тут ми виходимо на одвічну дилему «фатум проти відповідальності». Конкретно в цьому розрізі я для себе формулюю таке:

1. Якщо людина «свідомо псує своє життя замість того, щоб зайнятися собою, от дивись, я же зміг, тому і ти зберися тряпка» — то скоріше за все я зміг тому, що мені більше пощастило з обставинами, і генами в тому числі. Отже, зневага — несправедлива.

2. З іншого боку, якщо мені погано, то звісно можна сказати, що в мене генетика така. Але краще мені від цього не стане. Отже, це моя відповідальність — з урахуванням генетичних нюансів знайти своє найкраще місце та спосіб життя.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X