Дуже дивні тіла. Три захопливі книги про непривабливих персонажів

7 лютого 2018, 22:57

Імениті автори перевіряють нас на міцність і на людяність

Бути негарним сьогодні немодно. Все, що не вкладається в акуратний квадратик Інстаграма, – нудне і непопулярне. Якщо ти не можеш похвалитися ідеальною шкірою, ідеальною фігурою і ідеальним життям, то сиди собі тихенько і спостерігай, як це роблять інші. Або піди проти течії і заглянь за завісу, де ховаються ті, хто ніколи не потрапить на обкладинку глянцевого журналу: горбата альбіноска, ластоногий хлопчик і дівчина, обличчя якої склювали птахи. Повірте і обов'язково перевірте: їх історії набагато цікавіші за стрічку Інстаграма.

Відео дня

Кетрін Данн "Кохання гіка"

Кетрін Данн – американська письменниця і журналістка. "Кохання гіка" - її третій роман. Він вийшов в Америці в 1989 році і не тільки зробив письменницю знаменитою, а й породив цілий культ. Півмільйонний тираж розійшовся вмить, і не дивлячись на те, що пройшло вже майже тридцять років, його досі обговорюють, люблять і ненавидять. А в певних читацьких колах "Кохання гіка" вважається паролем, за яким визначають "своїх".

Винесене на обкладинку слово "гік" може ввести вас в оману, адже нині воно вживається абсолютно в іншому сенсі, ніж в далекому 1989-му. Тоді воно означало людинуи, що виступала у бродячому цирку і займалася всяким непотребством – наприклад, відкусуванням голів живим курям.

Ми самі вибираємо, кому співчувати і співпереживати

Але навіть гіки – ненайцікавіші персонажі цієї книги. Ніяких шансів їм не залишають дітлахи Біневські – плоди неймовірних експериментів подружжя, яке вирішило власними чадами населити бродячий цирк виродків. Наскільки вони досягли успіху в цьому, можна судити з описаного в книзі випадку, коли мужик на парковці супермаркету, до смерті перелякавшись, почав стріляти у дітлахів з рушниці.

Неймовірно, але в минулому році роман вперше вийшов російською мовою – у видавництві АСТ. Сподіваюся, його коли-небудь класно перекладуть українською.

Доріс Лессінг "П'ята дитина"

Роман нобелівської лауреатки Доріс Лессінг "П'ята дитина" запросто можна використовувати як рекламу контрацепції. І навіть поцупити звідти сюжет: щаслива парочка молодят, спільна мрія про велику родину і затишний будинок, перша кулеметна черга дітлахів – раз, два, три, чотири. І, здавалося б, можна на цьому зупинитися, але – упс! – чергова вагітність.

З п'ятою дитиною щось не так з самого початку: вона боляче штовхає в животі й не дає спати своїй матері, народжується в жахливих муках і з вигляду нагадує чи то гобліна, чи то троля. На цьому сімейна ідилія, природно, закінчується, і починається лайтовая версія "Омена": п'ята дитина скручує шиї звірятам, тримає в страху братів і сестер і кидається на кожного, хто йому не подобається.

Доріс Лессінг уникає будь-яких оціночних суджень щодо своїх персонажів, і ми самі вибираємо, кому співчувати й співпереживати. Але дивним чином ставлення до героїв змінюється протягом усієї книги. І в цьому, напевно, полягає майстерність автора: налякати нас чудовиськом, до якого до останньої сторінки ми зуміємо якщо не прив'язатися, то, як мінімум, перейнятися співчуттям.

Чак Паланік "Невидимки"

Насправді "Невидимки" – перший роман письменника, хоч опублікований був уже після "Бійцівського клубу" і на гребені його успіху. Тут такий класичний Паланік, якого не сплутаєш ні з ким. Він нарочито і грубо епатує, розмірковує про техніку гомосексуального сексу і класифікує штучні геніталії.

Послідовності подій як такої тут немає – автор хаотично скаче у часі, висвітлюючи лише окремі епізоди з життя персонажів, але нитку він тримає міцно, як, втім, і увагу читача. А в кінці робить такий кульбіт, що Тайлер Дерден з його бійцівським клубом, зніяковіло опустивши очі, виходять курити в коридор. А сам Паланік з тим же видимим задоволенням, з яким він викривав суспільство споживання, здирає шкіру з кожної окремої людини, оголюючи в ній монстра, – неодмінного, просто невидимого до пори.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X