Це не вроджене. Як подолати потяг до солодкого

Не приналежність до ласунів змушує вас їсти більше солодкого, а цукор робить вас ласуном. Часте виправдання — я ласун, не можу протистояти, це в мене генетичне чи вроджене. Але це не так. Річ у тім, що цукор (і жир, і борошняні вуглеводи, і сіль) викликають великий викид дофаміну, який «перенавчає» наш мозок, змушуючи хотіти ще більше.

Це відбувається водночас на різних рівнях — на рівні смакових рецепторів (змінюється транскриптом і епігеном смакових рецепторів), на рівні кори головного мозку і на рівні дофамінової системи спостерігається зниження чутливості — вам потрібно більше для такого самого ефекту. Дослідження показало посилення потягу до солодкого (без зміни ваги) та зміну нейронального відгуку мозку після регулярних невеликих порцій (жир + цукор) у людей.

Залежність не зникне, якщо залишиться у вашій свідомості

Змінюється ваше ставлення до солодощів навіть тоді, коли ви їх не вживаєте — ваша дофамінова система передбачення починає прокручувати їх у думках, вони видаються більш бажаними і частіше виникають у вас в голові. Як їх вигнати звідти? Не підживлювати, перемикати увагу на інші думки та чекати. Цукрового дракона неможливо перемогти. Але його можна заморити голодом. Помірність, зменшення порцій, стримування поступово знижують надлишковий відгук. При цьому нормалізується чутливість: після відмови від солі знадобиться декілька тижнів, аби їжа перестала здаватися прісною, цукру — десь місяць, аби фрукти повернули свою солодкість.

А щоб це було легше, замініть «халявний» дофамін, якому бракує цукру, на корисний і заслужений. Пам’ятайте, що залежність не зникне, якщо залишиться у вашій свідомості у вигляді фантазій та румінацій. Навіть коли ви не їсте, але фантазуєте про солодке, ви підтримуєте нейронні ланцюжки солодких харчів та інкубуєте потяг. Справжня помірність завжди є і фізичною, і розумовою.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут