Чому час перестати фотографувати в музеях. Блог Каті Тейлор

10 квітня 2018, 20:37

Ми ненавидимо тих, хто фотографує в театрі або кіно, то чому ж нам так хочеться зняти щось у музеї?

Тривалий час я була затятим противником заборони на фотографії в музеях. Тому що – яка дурість.

Багато музеїв досі забороняють знімати, звичайно – через авторські права. Або дозволяють, але без спалаху. Але загалом можна сказати, що цю війну виграно на користь відвідувачів.

Відео дня

Музеї опинилися в ситуації "заборонити не можна дозволити". Неможливо суперечити прогресу. Немає шансу схопити за руку кожного, хто нишком намагається зняти черговий шедевр. Деякі дійсно вдалися до цього кроку. Але більшість просто здалася. У якийсь момент стало очевидно, що люди все одно будуть робити фотографії, навіть якщо їх бити по руках картинами.

Якщо з візуальним мистецтвом більш-менш усе зрозуміло, то чи варто дозволяти фотографувати перформанс або акцію? Адже якщо ти в цьому береш участь, то ти переживаєш якийсь особливий досвід, який ані фото, ані відео не передадуть, навіть якщо спершу складається таке враження. Різниця приблизно така, як дивитися порнографію і займатися сексом.

Напевно, це запитання не лежить у площині "чи повинні музеї забороняти щось глядачеві". У глядача має бути якась внутрішня етика, яка не дозволить лупити селфі на тлі Зоряної ночі Ван Гога або несамовито знімати Мону Лізу в натовпі піднявши руку, заздалегідь знаючи, що її якісних зображень у мережі мільйони.

Бажання викласти фото і показати, що ти реально був у Луврі або МоМА стає важливішим від самого факту перебування там, важливішим від художнього досвіду. Важливий тільки світ навколо тебе і твоє місце в ньому. Але не світ сам собою.

Бажання сфотографувати щось перш, ніж ти дійсно побачив, розглянув це – хвороба часу, яка не стосується тільки мистецтва. Та все ж, якщо суспільство вважає за краще отримувати спотворений досвід, то чи не варто його в цьому обмежити?

Досі існує кілька місць, де ми не робимо фотографій, і водночас не прагнемо дістати на це права. Наприклад, театр і кінотеатр. Більшість усе-таки утримується. Тут ми цілком згодні з тим, що нам не потрібне спеціальне право на фотографування. А тих, хто знімає, всі ненавидять. І тут досвід усе ще важливіший від документації того, що він був пережитий.

Багато музеїв, зокрема LACMA, зазначають, що для них дати можливість відвідувачам фотографувати означає "привернути набагато більше уваги до виставки, оскільки глядачі діляться своїм досвідом у мережі", – каже Брук Фрухтман, віце-президент зі зв'язків із громадськістю LACMA. "У нас був великий успіх на виставці про Стенлі Кубрика, тому що люди могли фотографувати що завгодно".

Музей Ван Гога дозволяє фотографувати тільки в холі і кількох прохідних залах, але не в картинних галереях, пояснюючи це тим, що їхня колекція унікальна і вони вважали б за краще, щоб вона такою і залишалася.

І якщо вже ви зробили фотографію, то затегайте нас. А якщо все-таки утрималися, то картини, які вас захопили, можна знайти у нас на сайті в гарній якості. І до речі, їх 3681.

Протягом століть мистецтво допомагало людині сповільнитися, вивчити щось у деталях

Те ж саме зробили Музей Брукліна і LACMA. А те, чого немає у них, точно є на Google Cultural Institute.

Кілька років тому в музеї Вікторії і Альберта проходила виставка, на якій забороняли не тільки фотографувати, але й робити замальовки. Щоправда, це було на виставці історичної нижньої білизни. Може, дійсно не варто, щоб панталони королеви Вікторії гуляли в інтернеті. Але все одно вибухнув скандал. Що, загалом, кумедно, враховуючи, що в музейному магазині були сотні листівок труселів.

Тейт, Лувр, Метрополітен дозволяють фотографувати без спалаху. Тільки парочка бувалих, як-от Уффіці і Прадо, досі тримає оборону.

Я зовсім не противник технологій, але мені здається небезпечним досвід сприйняття мистецтва виключно через екран смартфона або планшета.

Протягом століть мистецтво допомагало людині сповільнитися, зупинитися, вивчити щось у деталях. Воно передбачає досвід споглядання. Не розглядання, не спостереження, а саме споглядання. Це тривалий, усвідомлений процес, мета якого – виключити глядача з його реального світу і занурити у твір, де через візуальний (переважно) досвід можна осмислити щось нове або щось знайоме глибше. Навряд чи це можна осягнути через екран 7х14 см.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X