Чому мене навчила справа Гарві Вайнштейна. Блог журналіста

16 січня 2018, 08:21

Минулий рік, особливо друга його частина, пройшов у США під знаком боротьби з гарасментом та сексуальним насильством. Дискусія щодо норм поведінки не оминула жодного

Я – хлопчик. Я перебуваю в привілейованому становищі з дня свого народження. Навколо мене все повинні бігати навшпиньках. Цілувати в усі місця. Готувати борщ і вареники. Всі жінки повинні мене хотіти, виконувати всі забаганки, роздягатися, як тільки клацну пальцями, дивитися з відкритим ротом. Я маю повне право хапати їх за різні місця, розповідати вульгарні анекдоти.

Відео дня

Світ жінки – це її чоловік, її сім'я, її діти і її будинок. Kinder, Küche, Kirche. А якщо вона буде комизитися, маю повне право навчити правильно поводитися. Ви знаєте, про що йдеться. Головне не залишати синців. Це нормально. Тому що вона – дурна баба, а я – чоловік. Фемінізм придумали баби, через брак сексу. Якби він був – вони б себе нормально поводили.

Звучить знайомо, чи не так? Так думає та поводиться мізогініст – людина, яка ненавидить жінок. Ставиться до них, як до предмету, до власності. Яка вважає себе кращою за них. Чимало ознак мізогінії можна побачити у світових релігіях.

У християнстві мізогінічність проявляється в питанні жіночого священства, позиції щодо абортів, у мовчанні жінок у церкві.

В ісламі – це Сура Ан-Ніса, аят 34. «Чоловіки є піклувальниками жінок, тому що Аллах дав одним з них перевагу перед іншими, і тому що вони витрачають зі свого майна. Праведні жінки покірні і зберігають те, що належить зберігати, під час відсутності чоловіків, завдяки турботі Аллаха. А тих жінок, непокори яких ви побоюєтеся, вмовляйте їх, уникайте на подружньому ложі і бийте їх. Якщо ж вони будуть покірні вам, то не шукайте шляхів проти них. Воістину, Аллах – Піднесений, Великий».

В індуїзмі закони Ману вимагають, щоб жінка все своє життя перебувала в підпорядкуванні у батька, чоловіка, сина, родича або, у разі їхньої відсутності, у князя, і забороняють їй домагатися незалежності.

Щорічно в Україні від домашнього насильства гине понад 600 жінок і лише 10% жінок – жертв домашнього насильства повідомляють про це в правоохоронні органи. 4 мільйони українок потерпають від домашнього насильства.

Це ненормально. Це несправедливо. Від цього нудить. Принаймні мене.

Можна почати з малого. Наприклад, перестати мацати колег по роботі

Неправильно мацати колег по роботі та робити їм масаж, коли про це не просять. Фраза «А чого вона одягається зухвало?» вже є мізогінічною. Якщо чоловік дивиться на кожну жінку, як на об'єкт сексуального бажання – щось не так з чоловіком, а не з жінкою.

Одна з фраз, яка запам’яталася мені у США, коли в черговий раз обговорювалося питання щодо протиправних дій сексуального характеру проти жінок – «Як щодо того, щоб НЕ…?»: «Як щодо того, щоб НЕ ґвалтувати?», «Як щодо того, щоб НЕ очікувати сексу на першому побаченні?», «Як щодо того, щоб НЕ ...?».

«Так склалося», «це соціальна норма», «це просто сімейні цінності» – не аргумент. Ніколи ним не був і не буде. Сімейні цінності та соціальні норми змінюються.

Ми – чоловіки – можемо змінити ситуацію, якщо вважаємо себе дійсно сильною статтю. Простого рецепта немає, оскільки проблема надзвичайно велика. Можна почати з малого. Наприклад, перестати мацати колег по роботі і розповідати сороміцькі анекдоти. Перестати обговорювати пози та яким саме чином стрибнули б у гречку з о-о-о-н тією білявкою чи брюнеткою. Перестати вважати себе богами. Перестати піднімати руку, в першу чергу, на власних дітей. Навчитися чути. Не вживати фраз «Я чоловік – мені видніше», «Ти жінка – тобі не зрозуміти».

Писати казки та оповідання, де один з героїв – жінка, якій не потрібен чоловік, щоб вирішити проблему. Знімати фільми і мультики, де на задньому плані більше жінок і у героїв жіночої статі така сама, як і в чоловіків, кількість діалогів. Мити посуд. Прибирати в хаті. Брати участь у вихованні дітей. Ми рівні у своїх правах та свободах. Ми повинні почати з себе. Ми можемо довести собі і оточуючим, що здатні на більше.

Це маленький крок. Він дуже складний і непростий. Я сам його дуже боявся. Але яка користь від мене – чоловіка – якщо я не можу зробити світ кращим для тих, кого люблю. Адже я – хлопчик.

Колонка опублікована в блогах на сайті Української служби «Голосу Америки». Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки»

Опубліковано з дозволу автора та видання

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X