Завдання батьків. Три речі, які потрібно дати дітям

7 червня 2021, 00:52
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Любов’ю не можна розпестити, але відсутністю любові можна скалічити

Моїй доньці Нані — 17 років, синові Сашкові — 6,5. І я впевнена, що є три речі, які особливо важливі у вихованні дітей.

1. Любов

Я щоразу скаженію, коли чую, читаю або спостерігаю, що є люди, досі переконані в тому, що любов’ю дитину можна розпестити. Що надлишок тактильності, нібито, зробить з неї ганчірку, велика кількість зізнань у любові завадить сформувати стрижень — та інша нісенітниця, яка мене змушує на мить заніміти від обурення. Любов’ю можна розпестити. Але відсутністю любові можна скалічити. Назавжди.

Відео дня

Я росла в найтактильнішій, найніжнішій, найбезумовнішій батьківській любові. І ось мені 41 рік, і немає дня, щоб я не згадувала і не дякувала за неї своїм батькам. Водночас я вважаю себе сильною жінкою, з досить жорсткими принципами, вольовим характером, і навряд чи хтось із мого оточення назве мене ганчіркою. Але таке враження, що батьки просочили кожну клітину мого організму любов’ю, і від цього в кожній клітині сформувалися маленькі акумулятори, що дозволяють мені щодня накопичувати любов як для моїх близьких, так і для моєї громадської діяльності. Тільки любов батьків створює такі акумулятори, і чим її більше, тим ти більше потім зможеш віддавати у своєму житті. Навряд чи на Землі є людина, яка мене переконає в протилежному.

2. Простір

Але любов не означає, що потрібно постійно носитися за дитиною з пуховою периною і підкладати її при найменшій думки про небезпеку. Це якраз досить руйнівний шлях. Я даю своїм дітям велику свободу і наполягаю на тому, щоб вони самостійно приймали рішення.

Любов не означає, що потрібно постійно носитися за дитиною з пуховою периною

Мої діти знають, що я їх нескінченно люблю. Я мама, яка завжди поруч, на яку завжди можна покластися і яка завжди допоможе — якщо попросиш її про це. Звісно, з малюками все трохи інакше, але з дочкою, коли вона досягла підліткового віку, ми домовилися: «Я не руйную себе, постійно переживаючи через те, що з тобою щось не так, що ти робиш помилки і заходиш, як мені здається, не туди — бо я так з глузду з'їду, але, головне, ми втратимо наші стосунки. Така пильна материнська увага тобі вже не потрібна. Ти маєш сама робити свої помилки. Вони і є шлях. Але якщо тобі погано і ти не можеш вибратися, ти завжди можеш запитати в мене, що робити, і ми розберемося разом».

З певного віку Нана сама приймає рішення і сама несе за них відповідальність. Але якщо вона заходить у глухий кут, то приходить до мене. Моє завдання — не втратити з дітьми зв’язок. Найстрашніше — це коли дитина мріє скоріше позбутися батьків. Це мій найбільший страх. І мета, яку я перед собою ставлю — відпустити дітей у доросле життя, але зробити це так, щоб їм завжди хотілося до мене повертатися, щоб вони завжди розуміли, що у них є дім.

І так, така модель виховання вимагає серйозних маневрів між любов’ю і дисципліною. Тому тут ми переходимо до наступної важливої речі.

3. Повага

З маленькими дітьми починається все дуже просто. Ти виставляєш їм якийсь набір елементарних правил — гігієна себе і своєї території, вміння подбати про якісь свої маленькі потреби, — а потім поступово розширюєш сферу відповідальності і більше дисциплінуєш. Але в кожному разі ти говориш про те, що зважаєш на думку людини. І цьому я вчилася. Я вчилася прибирати зі своєї лексики слова «Я сказала», «Чому? Тому що». Сьогодні, чуючи запитання «чому», я зупиняюся і пояснюю, і витрачаю на це досить багато зусиль. Це справді непросто, набагато легше по-диктаторськи заявити: «Тому що».

І тут є ще одна дуже серйозна річ. Колись наш шлюб спіткнувся об щось, про що спотикається, думаю, не те що кожна друга — кожна перша сім'я. З появою дітей союз двох починає трансформуватися в союз трьох, чотирьох і так далі. Союз двох тане, розмивається, дробиться на молекули. І в цьому найбільша проблема сучасних шлюбів. Тому повагу я б розподіляла на всіх членів сім'ї. З одного боку, повага до дитини, до її простору, думки, емоцій, відчуттів, словам. З іншого — формування у дитини поваги до союзу тата і мами.

Коли ми зрозуміли, що з появою першої дитини в нашому союзі двох почалися проблеми, дочку чітко поставили перед фактом: у мами з татом є свій світ. Є час, коли вони повинні побути удвох. У поїздці, на вихідних, на прогулянці — удвох.

Тоді багато знайомих із жахом вирячали на мене очі і казали: «А як же так, як же яжмати?» А яжмати з цієї поїздки з коханим чоловіком або з цієї недільної прогулянки повертається іншою людиною, яка не сичить на дитину, не зганяє на ній усі свої образи і стреси, а, навпаки, обрушує ту саму любов, ласку, ніжність, яка дітям і потрібна. І до того ж яжмати ще й підживлює стосунки зі своїм чоловіком.

Мої діти і чоловік чудово знають, що у мене є свій куточок у квартирі. Я щодня закриваюсь там ненадовго, мені це необхідно, і всі це приймають і поважають. Точно так само, як у чоловіка є власний кабінет, а у кожної дитини — своя кімната, де їх ніхто не потурбує, якщо вони захочуть побути одні.

Я досі дуже часто натикаюся на нерозуміння жінок, коли кажу про те, що чоловіка і дитини потрібно ставити на один рівень. Але я переконана, що в сім'ї повага має бути не в ім'я дітей, а в ім'я кожного з її членів.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X