Чим відрізняються ресторани Києва, Одеси і Львова
Почнемо зі столиці, потім махнемо в Одесу, потім — до Львова, а закінчимо в провінційному місті N
Я досить часто подорожую Україною і, звісно, відвідую ресторани в різних містах. У кожному місті — власна ресторанна культура, і щоб не залишитися голодним, слід розуміти її нюанси. Почнемо зі столиці, потім махнемо в Одесу, потім — до Львова, а закінчимо у провінційному місті N.
Київ
Коли ви зайдете в модний київський ресторан, хостес не пустить вас далі порога, поки не поставить чотири обов’язкові запитання: «Вас чекають? Ви резервували столик? Ви будете один? Ви у нас вперше?». Правильні відповіді: ні, так, ні, ні. Відповідати потрібно чітко і впевнено — якщо зіб'єтеся на якійсь відповіді, вам запропонують почекати за баром і забудуть про вас назавжди.
Коли будете спілкуватися з офіціантом, не забувайте про те, що за день він отримує чайових на суму, яку можна порівняти з обігом невеликої компанії. Втім, забути про це вам не дозволить його злегка відсторонений вираз обличчя і дорогий, майже швейцарський годинник на зап’ясті. Відкриваючи меню, будьте готові до того, що кальянний дим застелятиме вам очі, а роблячи замовлення, готуйтеся перекрикувати діджея і крики з сусіднього залу караоке. Але тут нічого не вдієш — адже ви прийшли в модний ресторан!
Щоб замовити вино, вам доведеться пройти співбесіду, яку проводить місцевий сомельє. Його завдання — переконатися в тому, що ви хоча б мінімально обізнані про його винну культуру, а потім порекомендувати найдорожче вино. Коли ви, відмовившись, замовите те, що хотіли, він підніме брову, подивиться на вас зверхньо і назавжди втратить до вас інтерес.
За столиком праворуч ви побачите кілька впливових політиків, за столиком ліворуч — компанію бізнесменів, знайомих вам з відеоблогу Черняка. Люди, що сидять за іншими столиками — це їхня охорона, тож не робіть різких рухів виделкою у процесі їжі.
Одеса
Опинившись в Одесі, ви майже напевно перебуватиме у благодушному настрої, і тим, що ваша пильність притуплена, багато хто скористається, насамперед — ваш офіціант, якого ви спочатку прийняли за п’яненького морячка (всьому виною його тільняшка і те, що він трохи напідпитку). Він з милою усмішкою приноситиме вам те, що ви не замовляли, а те, що замовляли — не приноситиме. Внаслідок і те, й інше впишуть у рахунок, який подадуть з тією ж таки щирою усмішкою.
Читаючи меню, ви дізнаєтеся, що одну страву приготували за рецептом мами ресторатора, іншу — за рецептом його бабусі, третю — за рецептом двоюрідної тітки. Коли втомитеся вивчати це генеалогічне древо, ви тикнете пальцем у першу-ліпшу страву і зробите велику помилку. Вся річ у тому, що в одних одеських ресторанах можна замовляти форшмак, а в інших цього робити категорично не можна. Те саме стосується і фаршированої риби, і ікри з синеньких, і всіх інших одеських спеціалітетів. Щоб не помилитися, приходьте в одеський ресторан разом із досвідченим одеситом. Ймовірно, вам доведеться його пригостити, але це адекватна плата за правильний вибір страви.
Також ви маєте знати, що не всі одеські ресторани призначені для того, аби в них їли. Є місця, куди ходять, щоб на інших подивитися і себе показати (це може бути як одна категорія закладів, так і дві різні). Оглядові ресторани, назвемо їх так, зазвичай розташовані в людних туристичних місцях і одягатися для візиту в них треба відповідно. Дівчата вбираються туди як на весілля до подруги, коли хочуть цю подругу своїм вбранням затьмарити. Хлопці намагаються виглядати як італійські мільйонери, але в підсумку частіше схожі на турецьких ділків. Ці правила дрес-коду стосуються лише місцевих — приїжджий може прийти туди в шортах, шльопанцях і задертою на пузі майці. Головне, щоб на цій майці красувався великий напис «Philipp Plein». Кеди в стразах доповнять прикид.
Львів
Аби потрапити до львівського ресторану, позначеного у всіх туристичних лістингах, вам доведеться залізти через вікно в комунальну квартиру, потім знайти люк у підлозі, відкрити його, натиснувши на третю від плінтуса мостину і, зістрибнути вниз на мішки з кавою, здобутими у львівських лазнях 13-го століття. Потім у вас запитають пароль, і якщо ви правильно його назвете, доброзичливий конвоїр у формі ОУН-УПА відведе вас до столика під портретом Захера Мазоха на стіні.
Почавши вивчати меню, ви зрозумієте, що не знаєте і половини слів, там написаних, хоча відмінно володієте українською мовою. Не лякайтеся: всі ці слова побутують тільки у Львові, а деякі з них — тільки в цьому закладі. У будь-якому разі, їжа в львівському ресторані — це не головне. Головне — це рюшики, бантики, вазочки, скатерки та решта гарненького, що до їжі прямого стосунку не має. Ну, поїсти ви, врешті-решт, могли б і в безликому ресторані у готелі, а в легендарні львівські заклади ходять не по це.
Провінційне містечко N.
Інтер'єр найкращого (та іноді єдиного) в цьому містечку ресторану — щось середнє між традиційною мазанкою, середньовічним замком і французьким шале. На столах — білі скатертини, на офіціантах — білі рукавички, на буфетниці — білий кокошник. На початку вечері на вашому столі запалять свічку, яку потім чесно впишуть у рахунок. Якщо (не) пощастить, у залі гратимуть музиканти з необмеженим репертуаром: від класики до шансону, від Вєрки Сердючки до «Бітлз».
Не намагайтеся відірвати від столу меню, яке вам принесуть — цей фоліант завтовшки сотню пергаментних сторінок важить більше, ніж ви можете підняти, не підкріпившись. У меню ви знайдете борщ і вареники зі шкварками, хачапурі і піцу, бургери і суші, а також безліч страв умовної «європейської кухні», про які у жодній європейській країні, окрім України ніколи не чули. Половину страв, зазначених у меню, вам приготувати в цей момент не зможуть, але не впадайте у відчай — все одно буде з чого вибрати. Головне — щоб ви обрали не суші.
У якийсь момент ви помітите, що за вами пильно спостерігають двоє людей, що сидять за столиком у кутку: коротко стрижений чоловік у шкіряній куртці з масивними перснями на пальцях і жінка в обтислій леопардовій сукні з високою зачіскою. Не лякайтеся — це господарі закладу, дуже приємні люди. В якийсь момент жінка вирушить на кухню, щоб допомогти з виконанням вашого замовлення, а чоловік підсяде до вас за столик з пляшкою коньяку і довго розповідатиме про свою кар'єру ресторатора, що почалася ще в 90-ті, з купівлі при нагоді вагона польської горілки.
Зрозуміло, далеко не всі ресторани в улюблених мною містах відповідають описаним тут портретам. І це на щастя, звичайно ж. Я лише хотів узагальнити найхарактерніші риси, властиві деяким закладам і зробив це з певною часткою уїдливості. А оскільки я люблю подорожувати не тільки Україною, мені є що сказати і про закордонні ресторани. Тож не перемикайтеся — далі буде!
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
