Обманюємо самі себе? Чому настав час позбутися слів «орки» та «мордор»

29 червня, 02:03
Катерина Гольцберг: «Нам складно визнати, що на нас віроломно напали громадяни Російської Федерації, на території якої у багатьох із нас досі є кревні родичі, друзі (частіше вже колишні) та бізнес-партнери» (Фото:AlexKosev/Depositphotos)

Катерина Гольцберг: «Нам складно визнати, що на нас віроломно напали громадяни Російської Федерації, на території якої у багатьох із нас досі є кревні родичі, друзі (частіше вже колишні) та бізнес-партнери» (Фото:AlexKosev/Depositphotos)

Ми шукаємо фіговий лист, що прикриє місця, на які нам незручно і неприємно дивитися

Орки, мордор, зомбі, запоребрик, бандерлоги… Ви, звісно, одразу розумієте, про що йдеться. Так, здавалося б, все зрозуміло, але щось із усіма цими словами не так. На мій погляд, вони надто нейтральні, щоб передати весь жах від усвідомлення, що росія напала на Україну і веде на території моєї батьківщини повномасштабну війну. Від усвідомлення того, що росіяни, які говорять зрозумілою мені мовою, можуть приходити в наші оселі для того, щоб ґвалтувати, грабувати та вбивати.

Відео дня

Спочатку ми називали цю війну АТО і якось самі непомітно звикли і привчили весь світ до таких словесних ігор. Тепер ми не називаємо тих, хто прийшов до нас із війною, росіянами, використовуючи натомість імена міфічних створінь із неіснуючих світів. Ми наполегливо підмінюємо правдиві слова евфемізмами, і тим самим знову у своїй свідомості шукаємо фіговий лист, який прикриє місця, куди нам так незручно і неприємно дивитися.

Із психологічної точки зору евфемізми, справді, покликані оберігати нашу психіку від болючих тем та травм. Найбільше їх зазвичай буває у темах смерті («пішов в інший світ», «віддав Богу душу», «полишив нас»), народження («знайшли в капусті», «приніс лелека»), сексу та фізіології («ці дні», «познайомитися ближче»), пороків («сходити ліворуч», «віддячити»), страхів та забобонів («крайній» замість «останній», «хитрий» замість «диявол»). Звісно, іноді нам потрібні евфемізми, щоб ми могли побудувати пристойні словесні конструкції, виглядати вихованими людьми, поговорити про те, що важко сказати прямо, приєднатися до колективного несвідомого. Метафори і евфемізми часто-густо допомагають пояснити складні речі простими словами, особливо дітям, яким прямими висловами можна заподіяти біль.

Я не хочу знімати відповідальності ні з кого, хто прямо чи опосередковано сприяв нападу

Але навіщо ми обманюємо себе? Коли йдеться про війну, мені здається, дуже важливо і треба навчитися чесно називати речі та людей їхніми істинними іменами. І евфемізми, і метафори нам дуже заважають, бо суттєво знижують ступінь відповідальності «орків» та «бандерлогів» за вчинене ними. І те, що добре звучить, наприклад, у кабінеті психолога, який може сміливо використовувати метафори для розуміння глибинних процесів психіки, зовсім недоречно там, де потрібно оперувати фактами, які розум відмовляється осягнути. Боляче, страшно, неможливо повірити, але ще небезпечніше це заперечувати, даючи шанс нашим ворогам думати, що йдеться не про них, а про якихось вигаданих персонажів.

Так, нам складно визнати, що на нас віроломно напали громадяни рф, на території якої багато хто з нас досі має кровних родичів, друзів (частіше вже колишніх), партнерів з бізнесу, кумирів та авторитетів. Звісно, простіше вважати тих, хто вчинив на нас напад, міфічними орками, які служать силам зла, зіпсованими темними силами ельфами, укушеними кимось зомбі, які повністю втратили контроль над собою і своїм тілом і підпорядковуються чиїмось наказам. Вони не хотіли, їх змусили, вкусили, підкорили їхню волю? Ні, я не хочу вірити у ці казки. Я не хочу знімати відповідальності ні з кого, хто прямо чи опосередковано сприяв нападу. І нам важливо припинити боятися називати все своїми іменами. Тому що слова мають значення. Тому що наші вороги вже давно й успішно користуються методиками підміни понять, формування складних конструкцій із нагромадження слів і, зокрема, евфемізмів. Потрібно пам’ятати, що маніпуляції здебільшого здійснюються за допомогою засобів мови. А потім раптом виходить, що спецоперація — це не зовсім війна, міжнародний обов’язок — це не зовсім вторгнення, обмежений контингент — майже не окупанти. А далі там, на росії, усіх привчили говорити «знешкодити» — замість убити, «зберігати плавучість» — замість тонути, «вирівняти лінію фронту» — замість відступити, «здійснив жорстку посадку» — замість розбився. Навіть це наполегливе «НА Україні» — теж дуже і дуже значущий мовний прийом, який точно фіксує в мозку росіян, що до нас їдуть не в гості, а наступати.

І завважте, що такий стиль викладу не викликає обурення у російської аудиторії, її почуття залишаються недоторканними, оскільки відсутня емоційно-оцінна лексика, здатна викликати сильні почуття у тих, хто споживає цю спотворену інформацію. Але ми не можемо дозволити собі пристосовуватись до спотвореної реальності. Ми вже завелику ціну заплатили за право бути чесними один з одним і не використовувати казуальну атрибуцію, тим самим виправдовуючи поведінку агресора. Ми здатні створювати нові культурні норми, де не буде місця підмінам понять. Однак це теж боротьба, і часто-густо боротьба зі своїми стереотипами.

Важливо враховувати, що слова — чудова зброя, яка може перетворювати будь-кого на тих самих міфічних зомбі, точніше, в людей, які навчені думати, відчувати, співпереживати, відчувати сором за свої вчинки, приймати рішення і визнавати провину. Ми не мусимо цьому сприяти. Ми не можемо дозволити собі бути частиною їхньої пропаганди.

Так, часто соцмережі лицемірно надсилають нам попередження за використання «мови ненависті» при спробах називати речі своїми іменами, але навіть алгоритми цензури можна оминати, якщо говорити лише правду.

Давайте спробуємо?

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X