Батькам пора забути про фразу "Як справи в школі?". Блог Михайла Лабковського

19 березня 2017, 09:03
Дитина ж вас не питає в кінці робочого дня, чи добре ви сьогодні працювали, чи хвалив вас начальник і що конкретно він сказав?

«Уроки з дитиною робити не треба» – один з найбільш обговорюваних моїх постів на Сноб. Суперечки киплять. Хтось пробує і розповідає, як змінилися стосунки з дітьми, інші - не хочуть навіть спробувати «відпустити ситуацію» зі школою. На лекціях здивовані батьки продовжують запитувати: "Що, зовсім? Зовсім-зовсім не перевіряти? І не питати?" А я знову і знову відповідаю: так, зовсім-зовсім не перевіряти оцінки в електронних щоденниках і не питати "як справи в школі". Вони не вірять своєму щастю.

Відео дня

Багато років я кажу, що навчання дітей не має перебувати в зоні відповідальності батьків. Причому в інтересах обох сторін. Але все нові й нові батьки продовжують окуповувати цю зону, і вибити їх звідти дуже складно.

Вже виросли ті перші діти, чиїм татам і мамам (бабусям і дідусям) я радив назавжди відвалити від своїх чад із запитаннями про школу. Виросли самостійними, діяльними, веселими людьми і продемонстрували правильність цієї позиції. Але кожен раз, коли на лекції я кажу, що уроки з дитиною робити не треба, знову починаються охи і ахи про майбутнє, нібито пущене на самоплив.

Виходить, що душевне здоров'я власних дітей і довіра у стосунках з ними батьків хвилює набагато менше, ніж бали на випускних іспитах. Але ж здоров'я і довіра для майбутнього однозначно важливіше факту вступу чи невступу до ВНЗ.

І ось знову наближаються іспити. Для багатьох сімей оцінка сина або дочки – важлива, мало не головна подія в житті. На кшталт весілля, а може й набагато важливіше. У дітей з усіх предметів репетитори, вдома тиснуть і нагнітають. І це при тому, що «перехідний» вік - найважчий вік у житті людини, який не можна порівняти ні з однією іншою віковою кризою. Ні в дитинстві, ні в старості; ні в 30, ні в 40, ні у 85 у людини не буває таким важким життя. Адже дитина починає різко рости, скелет і м'язова маса, збільшуються, а серцево-судинна система відстає. Все це в повній невідповідності один одному і ніяк не вирівнюється. Гормони скачуть. І симптоми, які у дорослих є наслідками сильного стресу - наприклад, збій менструального циклу, стомлюваність, перепади настрою – в підлітковому віці вважаються нормальними ознаками зростання.

Навчання можна і навіть необхідно пускати на самоплив

Багато підлітків перебувають у депресії, відчувають себе самотніми, незрозумілими (виродками з прищами), хтось взагалі жити не хоче... І тут ще й стрес з оцінками та іспитами. Це ніби як у пацієнта інфаркт і одночасно скалка в мізинці лівої ноги, а лікарі кидають лікувати інфаркт і всі свої зусилля зосереджують на скалці. Іспит в цій метафорі і є скалкою, якщо хто не зрозумів.

Контакт з дитиною, близькість, обнімашки, можливість відверто поговорити, відповісти на запитання, що її хвилюють, втішити, разом порадіти, прожити з нею її дні, її дорослішання, розділити великі й маленькі події її життя – ось за що варто триматися і що не можна пускати на самоплив. А навчання можна. І навіть необхідно.

Так, я справді переконаний, що навчання – особиста справа дитини. А ваша, батьківська справа любити її та піклуватися про неї, незалежно від її успішності, зачіски, плям на майці, успіхів у спорті, музиці, образотворчих мистецтвах і взагалі будь-яких її успіхів і провалів. Тільки безумовна любов дає дітям сили, віру в себе, психологічну стабільність і ресурси для розвитку їх талантів.

Знаєте хто має всі шанси вирости здоровою і щасливою людиною? Дитина, яку любили просто тому, що вона є; любили такою, яка вона є, не намагаючись її «покращити»; любили, не соромлячись демонструвати їй свою любов. Ось що найголовніше для її подальшого життя.

І, навпаки, у того, хто знає, що двійка може стати причиною грандіозного сімейного скандалу, презирства, охолодження, трагедії, нелюбові й, не дай Бог, побоїв, таких шансів набагато-набагато менше.

Багатьом батькам вдається любити дитину «просто так» тільки поки вона дуже маленька. А потім починається школа і відносини розколюються на «до» і «після». З першого 1 вересня все стає досить напружено. Буває так, що напруга не спадає вже ніколи, або спадає занадто пізно, щоб змінити милі традиції сімейного спілкування. «Що отримав?» змінюється на «Коли ти вже нормальну роботу знайдеш?» і «Коли кредит на квартиру візьмеш?», потім весілля, онуки і все спочатку. Виробляється фірмовий батьківський стиль постійного невдоволення, пошуку до чого докопатися, щоб знайти огріхи в поведінці й житті своєї дитини. Знайти і вказати. Стиль «яжмати». (Або батько, неважливо). І немає в таких відносинах місця ні для любові, яка дає сили, ні для розкоші людського спілкування.

Ще раз: так, я справді переконаний, що розмови про школу треба залишати за порогом дому. І паралельно вчитися говорити з дітьми про щось ще. Вас хвилює щось ще? Спорт, книги, кіно, музика, їжа, здоров'я, люди навколо, ваші власні турботи і радості. Соцмережі, відеоблоги.

Так, я абсолютно впевнений, що доти, доки дитина не хоче вплутувати батьків у свої шкільні проблеми, втручатися самим не потрібно. А якщо до контролю над успішністю вас намагаються залучити педагоги, я раджу уникати відкритих зіткнень з ними, кивати, обіцяти звернути пильну увагу і проконтролювати. І нічого цього не робити. Тому що у вас своя робота, а у вчителів своя.

Це їм зарплату платять за те, щоб вони вчили, доносили, зацікавлювали, мотивували тощо. І якщо щодо вашого нащадка (а, може, й щодо всього класу) у них це поки що не виходить – нічого не поробиш. Ну не пощастило дитині. В майбутньому надолужить, якщо знадобиться. Або, як варіант, попросить про допомогу. І тоді ви її обов'язково надасте.

Так, багаторічний досвід спостережень і практики показує, що запитання: «Як справи в школі?» здатне вбити найкращий настрій і найкращі стосунки. Дитина ж вас не питає в кінці робочого дня, чи добре ви сьогодні працювали, чи хвалив вас начальник і що конкретно він сказав? Уявіть собі: ви на поріг, мрієте повечеряти, а на вас прямо в передпокої нападають з такими запитаннями. Навряд чи вам би це сподобалося. А з дітьми це проробляється щовечора. Виходить, вони і в школі як на роботі, і вдома на роботі. Там вчителі, вдома - батьки.

І так, я вважаю, що виною всьому страхи і тривожність батьків. А також їх прагнення, до речі, абсолютно невротичне, тримати все під контролем. Це ті самі страхи і контроль, через які діти (цілі покоління) виростають несамостійними, трохи або сильно пригніченими, та ще й ніколи не знають, чого хочуть. Їм просто не дають можливості усвідомити свої бажання.

І так, накричати після візиту в електронний щоденник набагато легше, ніж виявити справжню турботу. Будувати спілкування з дитиною навколо питання, чи зробила уроки чи ні і що сказала маріванна про вчорашню контрольну, набагато простіше, ніж збудувати довірчі відносини, де обидві сторони почувають себе нормальними повноцінними особистостями. Діяти з позиції сили, а не з позиції довіри – завжди простіше. Але, може, досить?

Нікуди не дінеться ваше навчання. Особливо в наш час, коли отримувати освіту можна все життя. Допомагайте, якщо дитина хоче вчитися усвідомлено і добровільно. І не змушуйте, якщо не хоче або не може (причини можуть бути зокрема й медичні, і їх треба з'ясовувати).

Нехай ваш школяр сам вчиться розпоряджатися своїм часом, силами, здібностями, бажаннями. І приймає на себе наслідки своїх рішень або своєї безтурботності, і сам розбирається з ними.

Нехай сам розвиває відносини не тільки з однолітками, але й з учителями. І сам турбується про свої оцінки і своє майбутнє. Інакше не подорослішає. І тоді в майбутньому його «дорослі» проблеми теж доведеться вирішувати вам. «Вступати» його в інститут, купувати квартиру.

Спробуйте впоратися з тривогою і не посилювати своєю тривогою його власну. Подумайте, що важливіше, щоб повідець не випадав з ваших рук чи щоб син/дочка завжди відчували вашу увагу і підтримку? І щоб це було взаємно і завжди.

Дайте дитині любов, довіру і час. Дайте їй можливість дихати і визначатися. І в майбутньому у вас буде менше приводів для занепокоєння.

Текст опубліковано з дозволу автора. Спочатку опубліковано на Snob.ru

Більше поглядів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X