Atlas Weekend: як це було. Блог Юрія Марченка

3 липня 2017, 22:03
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Багато поїздив по українським фестивалям, але за кордоном ніколи не був. На Атласі відчуття, що все ж таки добрався до іноземного


День 1

Близько другої години ночі сідаю в таксі на ВДНГ.

- Багато ще там людей? - питає водій.

- Ну, пару тисяч, думаю, точно є.

- Блін, а я через вас в центр їду, - зітхає таксист.

Відео дня

Відчуваю себе винуватим.

Сподобалися малопомітні елементи турботи. Перед центральним входом в ВДНГ, як відомо, широка дорога з активним трафіком, перехід тільки підземний. Якщо через хвилину почнеться кращий концерт у твоєму житті (наприклад, Вєрка Сердючка), то під землю лізти ніколи. Тому періодично спеціально навчений поліцейський зупиняв весь рух, щоб фестивальники перебігли по наземному переходу і не були утрамбовані в асфальт.

Перший день фестивалю був безкоштовним. Тому прийшли всі.

Фото: facebook.com/atlasweekend
Фото: facebook.com/atlasweekend Фото:

З'ясували, що на фестивалі виступатимуть залишки «Короля і Шута», що залишилися в живих. Починаємо в чаті козиряти цитатами з пісень:

- До речі, давно хотів сказати, що я ні в чому не відмовлю.

- Попросиш ти у мене ночівлі.

- А я чоботи хочу! З мертвої ноги, звичайно.

- Як кажуть в Фастові, баба завжди фешон найдьот.

При цьому в розкладі «Король і Шут» трохи перетинається з Prodigy - вибір епічної складності.

Виступає темношкірий Лео Мантіс. Співає якусь оксамитову баладу. Раптом позаду нас голос: «Вічно у цих негрів все так спокійно».

- Відразу чомусь фото з Судану і Сомалі згадуються, - розмірковує вголос Мирослав.

День 2

Во славу гріхів молодості вирішив заскочити на уламки «Короля і Шута» - групу «Північний Флот». Втратив програму і не знав, на якій вони сцені. Вирішив підійти до однієї з найближчих. Виринаю з-за рогу, ловлю звуковий потік і чую слова пісні в дусі: «... і злий чаклун кров'ю напоїв весь світ». Ага, зрозуміло, ось ці хлопці. За 20 хвилин не зіграли жодної знайомої мені пісні. На що я витратив свою молодість, якщо частина групи вимерла, а решта не співають те, що потрібно?

Мало хто знає, але я досить близько знайомий з хлопцями з Prodigy. Років дев'ять тому вони виступали в київському МВЦ і в певний момент Кейт Флінт відправився по вузькому огородженому коридору, щоб брататися з публікою. Я стояв якраз поблизу цього проходу і коли він величаво нісся повз мене, чогось штовхнув його так, що він упав на одне коліно. Правда, відтоді ми не спілкуємося. Образливий.

Так ось, репортаж з того концерту я, здається, побудував на одній пісні, Invaders Must Die, головній для нового на той момент альбому. Я написав щось на зразок того, що світ може скільки завгодно балуватися з нью-рейвом, 8 бітом, дабстепом і чим ще завгодно, але потім на сцену вийдуть Prodigy, і всі ці загарбники уваги публіки моментально здохнуть. Там в тексті, власне, так і співається.

Кейт Флінт і Максим Реаліті знають, як виглядати так, ніби вони притягли тобі саундтрек пекла

Так ось, на Атласі вони знову вийшли на сцену, почали грати пісні 25-річної давності, і раптом виявилося, що все це досі звучить круто. Зла музика, яка не залишає часу подумати - просто стрибай, топчи цю пилюку під ногами, ніби ненавидиш її. Ненависть - це взагалі важливий інгредієнт Prodigy, а Кейт Флінт і Максим Реаліті знають, який мати вигляд, ніби вони притягли тобі саундтрек пекла: завмирають у пафосних позах, кричать на зал, втоптують в сцену свою порцію пилюки.

Після концерту Мирослав зронив: «Я все чекаю, коли Флінт постаріє, але залишиться таким же злим і почне жбурляти в натовп зі сцени своїх онуків». Мені й справді цікаво, де у них цей тумблер, перехід, момент перемикання. Ось зараз вони бризкають агресією і кричать зі сцени на десятки тисяч чоловік щось на кшталт: «А ну, мать твою, стрибай, покидьок!» А через 10 хвилин концерт закінчується, вони заходять в гримерку і такі:

- Ех, чогось я ногу натер, є пластир? І передай кефір, пити хочеться.

- Ща, хвилинку, мамі подзвоню, скажу, що все пройшло добре, вона щось хвилювалася.

Або ось Kasabian. Я давно наживо не бачив групи, настільки заточеної, щоб розривати стадіони, безкраї поля і навіть деякі гектари лісосмуги. В цілому музика не моя, але коли зі сцени валить така міць, то особливого вибору немає - стає твоєю. А потім ці напівбоги знову ж таки перетворюються на сутулих англійських хлопців, які не проти пропустити пивка в пабі.

День 3

На концерті Софі Віллі якась невисока дівчина пробирається ближче до сцени з великим пластиковим відром. Перевертає його і стає зверху, щоб було краще видно. За два кроки від неї в натовпі пританцьовує задоволена Джамала. Музика для всіх цільових аудиторій.

Є така білоруська реггі-група «Аддіс-Абеба». На Атласі виступав з акустичною програмою її лідер, і це був один з найсмішніших концертів, що я бачив. Реггі явно було у хлопця не тільки в музиці, а й у легенях. Тому він щось бринькав на гітарі і тихенько співав собі під ніс, іноді зупиняючись і переживаючи, що «став забувати навіть найпримітивніші слова».

У певний момент пішов зі сцени: «Зараз, хлопці, я на п'ять хвилин, почекайте, будь ласка». Публіка віддано чекає у порожньої сцени. Повертається.

- Дуже хочеться співати реггі, - зізнається зітхнувши. - Але я виконаю пісню в іншому стилі.

Реггі явно було у хлопця не тільки в музиці, а й у легенях

Десь з півхвилини знову награє на гітарі приблизно те ж саме. Раптом зупиняється, замислюється секунд на десять і каже: «Ех ні, хлопці, не буду я все ж таки виконувати пісню в іншому стилі».

Видатний концерт.

- Ось там рок валять, там туалети, тут більше така електроніка, коротше, - хлопець поблажливим тоном пояснює розташування потужностей фестивалю якійсь своїй подрузі.

- Ага, - зосереджено киває вона.

- А в ту сторону реперська сцена, там скоро буде цей, - хлопець поглиблюється в програмку, - Нозе ЕмЕс.

Цікаво, як він, наприклад, Dakh Daughters їй проанонсував.

Замовляю два коктейлі на барі. На браслеті не вистачає десяти гривень, а поповнювачів навколо не видно. Пояснюю, що зараз прийдуть друзі і доплатять за мене. Чекаємо з барменом хвилин десять. Друзі дійсно приходять, замовляють ще п'ять склянок, розплачуються. Тим часом ми з барменом вже якось зріднилися. «Ти і справді хочеш заплатити за ті два коктейлі? - питає він злегка заплутаним язиком. - Дуже дарма». Розчиняюсь у натовпі. Я поза законом.

На концерті Vivienne Mort через подвійний паркан огорожі, з ризиком для життя перемахує якийсь хлопець. І тут же зупиняється посеред поля, мабуть, заворожений вокалом.

- Біжи, дурню! - підказують йому добрі люди навколо.

Він озирається, натикається на зовсім не такий добрий погляд охоронця і покірно йде здаватися. Бути поза законом - непросте завдання.

В суботу була злива. На площі Толстого дощовики по 65 грн, біля метро ВДНГ - по 40, по дорозі до фестивалю - 100, а перед самим входом роздавали безкоштовно. А ще кажуть, що у гривні все непросто з курсом.

O.Torvald разюче потужний, Монатік зростає на очах (не в буквальному сенсі), Submotion Orchestra вражають, Anacondaz - панк-інтелектуали, Анастасія Пліс пронизлива, фестиваль чудовий.

Оригінал

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X