Норма чи ні? Що потрібно знати про дитячу агресію

30 березня 2021, 23:40
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Наше завдання — навчитися розрізняти «здорову» злість й агресивну токсичну поведінку

Важлива розмова про дитячу агресію. Теорія/практика, книги, мультфільм, ефір. В ефірі програми Мати драконів ми говорили про дитячу агресію. Чому проявляється, що робити, як вижити. Я вирішила описати трохи докладніше те, що потрапило й не потрапило в ефір. Посилання на ефір наприкінці матеріалу.

Відео дня

Злість — природна, нормальна і правильна. Ми вже народжуємося з можливістю виражати злість. Наше завдання — навчитися розрізняти «здорову» злість й агресивну токсичну поведінку. Злість — нормальна реакція у відповідь на порушення кордонів. Агресивність — це риса особистості, хворобливий стан — постійне сприйняття світу як ворожого, нападальна, постійно атакувальна поведінка.

Злість ми легалізуємо, а поведінку вчимо вибирати й робити її соціально прийнятною.

Агресія дає енергію нашим діям

При цьому нам важливо спостерігати за дитиною собою): наші дії у вираженні агресії — самозахисні чи ворожі.

Правило, якому ми вчимо дітей: злитися можна. Захищати себе треба. Заподіювати шкоду собі й іншим не можна.

Агресія дає енергію нашим діям. Вона може бути «доброякісною» (так назвав цю форму поведінки Е. Фромм). Уміння сказати «ні», цілеспрямованість, здатність постояти за себе — це неворожа, наполеглива поведінка. Але вона може бути й «злоякісною» — руйнівною поведінкою.

Види агресії

реактивна агресія — реакція на щось або когось зовні;

спонтанна агресія — під впливом того, що накопичилося всередині, вираження накопичених емоцій;

пряма активна агресія — спрямована на об'єкт, що викликає роздратування;

пасивна — завуальована форма агресії — ниття, плітки, жести;

непряма агресія — звернена на іншу людину, яка перебуває у слабшій позиції або зараз доступна (не можу відповісти татові, ударю брата або бабусю, або собаку).

Агресія буває: вербальна (слова, крики, дражнилки), тактильна (дії), експресивна (жести, міміка, інтонація).

Будь-яка емоція — реакція нашого мозку на те, що відбувається. Будь-яка емоція важлива. Безпечніше, здоровіше й коректніше — якщо емоція проявлена. Те, що приховане, те, що придушене — «іде в тінь» і може стати «симптомом».

Агресія в нашій культурі досі табуйована. Нам складно витримати агресію дитини, сказавши, наприклад: не гнівайся, не сумуй, не плач або проігнорувавши її — якщо ми втомилися, якщо ми самі виросли в агресивному середовищі й будь-яке нагадування про агресію для нас може стати ретравматизацією.

Важливо пам’ятати, що діти часто-густо проявляють «нашу» агресію, висловлюють нашу напругу за нас.

Агресія може виникати в таких випадках:

1. Особливість нервової системи (те, на що звертають увагу неврологи), органічні, фізіологічні причини (хвороба, наприклад);

2. Вивчена поведінка (дитина повторює поведінку того, хто для неї авторитетний);

3. Спроба зняти напругу;

4. Фрустрація — щось заважає задоволенню потреб;

5. Захист;

6. Спроба повернути собі владу, підтримати авторитетність (частіше у підлітків і дорослих).

Вікові прояви

1. Немовлята і діти до 2 років реагують спалахами злості й люті на те, що не можуть пояснити, не можуть попросити або домогтися того, що для них важливо, не можуть задовольнити свою потребу.

І ми, обіймаючи їх, нагадуємо собі, що ця агресія спрямована не на нас; перераховуємо те, що, можливо, вони хочуть, вгадуємо їхні потреби. Так вони вчаться називати те, що їм важливо, отримують відчуття підтримки, яка стане «самопідтримкою». Розуміємо, що для малюків часто незадоволена потреба рівноцінна загрозі виживанню.

Малюки пробують різні моделі поведінки. Спостерігають за нашою реакцією. Коли маленька дитина нас б'є, для неї це часто — гра. Нам важливо зупиняти руку, ніжку, говорити: «Бити не можна. Мені боляче».

Якщо дитина починає бити себе, називаємо на ім'я його емоцію: «Ти злишся через… я б теж розлютилася, якби не могла (зробити те, що хочеться). Злитися можна, а бити себе й інших — ні. Хочеш, помахаємо разом ручками, стиснемо — розтиснемо кулачки», — і таке інше.

У чудовому мультсеріалі Тигреня Даніель є ціла серія, як упоратися зі злістю.

2. Малюки до 5 років не вміють регулювати емоції. І не вміють витримувати амбівалентні (подвійні) емоції — вони не можуть одночасно радіти перемозі іншого, злитися на нього й сумувати про свою поразку.

У них у зв’язці гіпокамп (відповідає за довготривалу пам’ять) — мигдалина (емоційна реакція) — гіпоталамус (ендокринні реакції — сплеск гормонів) — поясна звивина (оцінка та прогнозування, прорахунок наслідків) і лобові частки мозку — (контроль, аналіз) немає закріпленого досвіду: усвідомити, що я зараз відчуваю, які можуть бути наслідки поведінки, як чинити правильно. З нашою допомогою вони вчаться цього.

3. У дошкільному та молодшому шкільному віці (та й у підлітковому) хлопчики частіше виявляють тактильну агресію (бійки, напади), а дівчатка — вербальну (відкриту й приховану — плітки, вереск, сварки).

У нашій культурі чомусь вербальну агресію вважають безпечнішою, а агресію тактильну (діями) — більш «нормальною», прийнятнішою для хлопчиків.

Що робити

Кожен раз, коли ми називаємо емоцію, коли разом із дитиною визначаємо, малюємо, де емоція живе в тілі (що в нас відбувається, коли ми проживаємо цю емоцію: червоніють щоки, стискаються кулаки, частішає дихання тощо), коли дитина бачить, як ми самі справляємося з емоцією, яку ми вибираємо поведінку, як витримуємо будь-яку емоцію дитини — вона поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, бачити наслідки, обирати поведінку. Учиться не маскувати або пригнічувати, а висловлювати емоцію прийнятним способом.

Нам важливо показати дитині різницю між «дати відсіч» і «дати здачі». Навчити тому, що якщо на нас спрямовано вербальну агресію — ми відповідаємо словами, якщо тактильну — даємо відсіч тілом. Слова «не зважай», «сам винен», «розбирайся сам» — як мінімум, некоректні. Ну і, звичайно, бити дитину у відповідь на її агресивну поведінку будь-якому випадку) не можна, непродуктивно й небезпечно.

Щоразу нам важливо зрозуміти — що стоїть за поведінкою дитини. Іноді агресія маскує тривогу та страх.

Коли точно потрібно до фахівця

Дитина старша за 5−5,5 років усвідомлено мучить тварин, усвідомлено заподіює шкоду, робить боляче. Не відчуває емпатії, смутку, провини, бачачи наслідки своїх дій.

Звинувачує іншого в тому, що сама так себе поводить, постійно говорить про те, що інші до неї ставляться упереджено. Не вважає свою поведінку агресивною.

Дитина не виявляє злості, не дозволяє при нас проявляти сильні емоції.

Дитина проявляє аутоагресію (карає себе, говорить про те, що вона у всьому винна, б'є себе та інше).

Добірка книг-практикумів із нашої бібліотеки для дітей 3−6 років

1. Емоціємір інспектора Діла — Сусана Ісерн — ВСЛ

2. Монстрик і його кольори (Серія книжок) — Анна Льєнас — KALAMAR

3. Емоції Гастона (Серія: Я боюся, Я сумую, Я шаленію, Я радію) — Орелі Ш'єн Шо Шин — ВСЛ (прекрасно для малюків навіть молодших за 3 роки)

4. Як добре, що є Боб — Метью Морґан — Книголав

5. Голодний Монстрик — Кейт Бакнелл — Книголав

6. Безліч емоцій (2 частини) — Дженніфер Мур-Маллінос — Ранок

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X