5 нових книг серпня, які ми чекали. Блог письменника

21 серпня 2017, 18:37
Нові романи знакових для сучасної літератури авторів, які виходять до Форуму видавців, конкурують у цьому огляді зі світовою класикою

Незалежно від того, чи це оповідання «короля жахів», чи бойова проза дебютанта, задоволення читачу гарантоване.

Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів Том 2. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

Відео дня

Нарешті цей культовий автор, на чиїх творах виросло не одне покоління літераторів-неформалів, перекладений українською. Його творчість нагадує екзотичні писання Едгара По у поєднанні з детективною інтригою Конан Дойла.

Похмура специфіка епохи, що слідувала за вікторіанською, представлена у другому томі збірки творів «темного» автора його знаковими роботами: «Поклик Ктулху» (1926), «Сновидні пошуки незвіданого Кадата» (1927), «Жахіття Данвіча» (1928). Окультизм, езотеричні практики, стародавні культи, які оживають на сторінках «короля жахів», сформували нову специфіку готичного роману, включно із магічним реалізмом, що запанували в літературі вже за нашого часу.

«Ніхто з присутніх, навіть попри те, що добра половина серед них спеціалізувалася саме на криптолінгвістиці, не зміг зауважити навіть найменшої подібності із найвіддаленішими мовними групами. Ці знаки, як і сама фігурка та матеріал, з якого вона була виготовлена, належали до чогось надзвичайно далекого від людства у тому вигляді, в якому ми його знаємо. У них був якийсь лиховісний натяк на прадавні і нечестиві цикли життя, в яких не було місця нашому світу з його ідеями».

Карл Май. Віннету ІІ. – К.: Астролябія, 2017

Цей захоплюючий роман про пригоди «індіанців з ковбоями», як позначали жанр в недалекі радянські часи, насправді, щось більше, ніж популярне чтиво. Сучасний переклад довгоочікуваного другого тому епопеї відкриває масу нюансів, які при перегляді фільмів з Вінету і Вірною Рукою просто не помічались. (У романі Вірна Рука – це Шатерхенд, землемір з Західної залізниці, правильно перекладений як Вбивча Рука - ім'я, яке дали йому індіанці).

Отже, мова про Дикий Захід ХІХ століття і визвольні війни корінного населення проти колонізації, а в другому томі циклу відомого німецького письменника - про пригоди головних героїв вже після того, як сталася трагедія. Батько і сестра червоношкірого героя, вождя апачей Вінету, вбиті, сам він йде слідами заклятого ворога. У той же час Шатерхенд, вирішивши повернутися на батьківщину, потрапляє в корабельну аварію, дивом рятується і стає в Нью-Йорку детективом. Розшукуючи зниклого сина банкіра, він зустрічається на своєму шляху з войовничими племенами команчі і сіу, а також куклукскланівцями, і незмінно виходить переможцем з усіх сутичок.

Любко Дереш. Спустошення. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017

На відміну від решти «серйозних» авторів, які поважно пишуть про «кінець світу», «засилля долару» і «загибель моралі», автор цього довгоочікуваного феєричного роману творить легко і невимушено. Часом навіть смішно й кумедно. Словом, цікаво, як у житті, а не в конспекті лекцій з культурології чи історії релігій.

«Особливою темою для жартів - я маю на увазі, наш специфічний тонкий гумор - було обговорення різних абсурдизмів, підчеплених десь з інтернету, особливо що стосувалося усіляких теорій змов, кінця світу й апокаліпсису, - розповідає герой про своє життя-буття столичного журналіста. - Ми спеціально відвідували радикальні православні сайти і продиралися в непролазну езотеричну глушину конспірологічних нетрів». Хоч насправді – це жорсткий поєдинок із самим собою під час чергової кризи середнього віку. І магічний камінь з Трахтемирівського півострова, який змінює сценарій життя (бо під ним зарита машина Бога), виявляється цілком доречним для героя роману, плейбоя і бонвівана. Для решти «непосвяченого» люду кислотне життя його друзів-неформалів - це дурня і вибрики, бо не за те «діди воювали». «Вони знали війну, та я знав щось страшніше за війну - я знав мир, - освідчується герой. - На війні достатньо вижити, а в миру – треба жити».

Словом, новий роман Дереша – це Бегбедер по-українськи, якщо зважити на богемне «виживання» його героїв у психотропному сьогоденні.

Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Моторошна історія, яка почалася на околиці Рівного – це ніби те саме, про що автор цього роману, проминувши свій «мандрівний» період, писав завжди: містика, жахи, езотеричні пригоди. Але цього разу він, здається, перевершив самого себе, адже, крім «звичного» метафізичного кошмару, яким сповнений сюжет, мова вже не про «дорослі», а підліткові потойбічні жахіття. І тим витонченіша інтрига, оскільки покладена на специфіку стосунків цього віку.

Восьмикласника Марка, що перейшов до нової школи, цькують однокласники. Сам він то втуплюється у спокусливу западинку між грудьми дівчинки-сусідки, то конфліктує з батьками, то розмовляє «за життя» з дідом. Але, на відміну від загиблої однокласниці, знаходить вихід у більш буденних, здавалося, речах. Наче приготована його затурканою мамою кава, яка «незмінно скидалася на відвар із кам’яного вугілля». Тобто майстерність автора ще й в психологізмі ситуацій, обізнаності у підліткових комплексах, які, власне, й виткали сюжетну канву цього трилера.

То, що вирватися з цього життя героєві можна таким самим буденним шляхом, то це вже особливості жанру – до паралельного виміру, про який героєві розповідає дівчинка з паралельного-таки класу, можна дістатися… звичайним ліфтом. Може там, у потойбічному вимірі не буде знущань і жорстокості? Утім, з висоти десятого поверху, куди він вирушає, можна випасти у більш небезпечну реальність, ніж «шкільний» світ абсурдного сьогодення, що живе між поверхами.

«Істота за його спиною глухо рохнула. Кров відринула від обличчя. Такого раніше не траплялося. Потвора видавала нестямну суміш звуків - харчання, злостиве шипіння, клацання, - але до кабіни не заходила. Від страху Маркові руки замліли, наче він опустив їх у крижану воду. Що тепер? Він пригадав, що казала Соня. Не озирайся і мовчи - чорт забирай, це нібито так просто, та що робити, якщо істота не заходить до ліфта?!»

Володимир Кошелюк. Green Card. – Х.: Фабула, 2017

На питання про те, як дебютний роман може бути довгоочікуваним, відповісти у випадку із цим автором зовсім не складно. І це, між іншим, підтверджує автор передмови, батько українського бойовика, Леонід Кононович. У своєму аналізі оригінального стилю Кошелюка, який отримав спеціальну відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», він, крім динамічного сюжету і невластивого українській прозі мілітарного духу, зауважує, що роман учителя географії з Корсуня став для нього справжнісіньким відкриттям — він геть ні на що не схожий.

Насправді, цей небуденний твір про хлопця, що виграв у лотерею «зелену карту» до Америки, круто змінивши своє життя, схожий на гостросюжетний сценарій. В якому дуже картинно – стисло, жорстко, яскраво – показана муштра українського найманця в морській піхоті США, бойові дії в багатьох країнах з Україною включно, а також розказана родинна історія героя. Особливо вражає сцена визволення батька героя з «донецького» полону. «Близько першої години ми вийшли на точку. У видолинку стояла облуплена довгаста будівля. Навколо ні душі, тільки дощ шельпотить, ляпає в розкислу землю. Метрів за триста залягли. Я обдивився будівлю в тепловізор. Нічого. Підкрадаємось ближче. «Санич» завмер: щось дзявулить. Собака. Добре, що вітер навпроти. Треба починати. Поряд сопе Руслан. Час!»

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X