Жінки, шампанське, більярд: П’ять книг про відомих художників

13 квітня 2018, 19:03

Відомі особи у всіх книжках цього огляду – здебільшого невідомі широкому глядачеві. Їхнє залаштункове, неофіційне життя описано чесно, детально, без ідеологічного надриву.

І якщо були в житті художників жінки, гроші, п’янки-гулянки і дуелі не лише на більярді, то вони вписані в культурний контекст епохи, а не показані авторами виключно заради скандалу.

Відео дня

Український письменник Ігор Бондар-Терещенко зібрав для НВ STYLE п’ять книг, що оповідають про відомих художників.

Еліс Гофман. Шлюб протилежностей. – Х.: Фабула

Незважаючи на те, що в основі сюжету цього захоплюючого роману лежить історія життя відомого художника-імпресіоніста Каміля Піссаро, авторка зробила з нього яскраву сагу про кохання всупереч соціальним заборонам і забобонам. На самому початку романтичної історії ми дізнаємося про життя на острові Сент-Томас, що в Карибському морі, і зокрема про дівчину Рашель з родини євреїв, які втекли від інквізиції з Європи. Героїня мріє про поїздку в Париж, але змушена вийти заміж за старшого чоловіка, щоб врятувати родинну справу, як того прагне батько.

Шлюб не був щасливим, але жінка знайшла розраду в дітях. І тільки після того, як по смерті чоловіка вона закохується в його племінника, який прибув на острів в справі спадщини, життя спалахує яскравими фарбами, і починається пристрасний роман. Звичайно, церква не схвалює цього «шлюбу протилежностей», але саме тепер Рашель може, нарешті, побачити Париж, виїхавши туди з дітьми. І тут історія «протилежностей» повторюється, оскільки її син, художник Каміль, закохується в дівчину-покоївку, а мати всіляко противиться цим стосункам. І ось тоді вже син нагадує їй – ні, не про мистецтво чи кохання, а про те, що саме вона, примхлива і вперта жінка все робила так, як їй хотілося. У тому числі з вихованням сина, який всупереч всьому став, тим не менш, всесвітньо відомим художником.

О. Денисенко, М. Скульский. Василий Ермилов: известный и неизвестный. – Х.: ХГАДИ

До альбому, присвяченому творчості Василя Єрмілова, увійшли роботи легендарного харківського авангардиста-конструктивіста, які знаходяться в приватних колекціях. Утім, сам художник у цьому унікальному виданні здебільшого невідомий. То маляр-альфрейник періоду 1910-х рр., то автор міфічного пам'ятника Пікассо в епоху 1960-х. З футуристичного минулого 1920 - 30-х років представлена ​​лише пара-трійка портретів. Решта робіт – це соцреалізм у монументальному мистецтві та дизайні. Ескізи мозаїчних панно, інтер'єри крамниць, клубів та іншої радянської архітектоніки. А також акварельні пейзажі та графічні натюрморти на кшталт Троянди в пляшці 1950-х років.

До речі, жоден з монументальних проектів Єрмілова в 1960-х роках не був реалізований. Опального авангардиста, який залишався в рідному Харкові під час Другої світової війни і нібито співпрацював з німцями, влада вважала міським божевільним. Викладаючи в місцевому Художньо-промисловому інституті, він «вхолосту» оформляв новий побут, воюючи з партійним начальством. Нереалізовані проекти Єрмілова канули в Лету чуток і пліток, тільки сьогодні спливши з болота історії в своєрідному звіті харківських колекціонерів про виконану роботу.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Дмитро Горбачов. Авангард Йогансена. – Л.: Наутілус

Український авангард 1920-х років - явище універсальне, тут завжди панувала атмосфера колективізму, цехового споріднення муз, творчих тандемів і адюльтерів. Тож у цьому проекті, створеному на основі роману Подорож вченого доктора Леонардо и его майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію (1928) Майка Йогансена, не обійшлося без розповідей про тодішній побут, докладних коментарів і супроводжувальних ілюстрацій.

«Коли б якийсь письменник напав би на думку пересунути взаємні ролі ляндшафту і дієвих осіб, то це була б зовсім інша справа», - мріяв автор у згаданому романі. І лише сьогодні, минаючи епоху тектонічних зсувів як «тоталітарного», так і «незалежного» ландшафтів - мрії репресованого письменника втілилися в цікаву географію стилю, що називається «український авангард». Особистість самого Йогансена - поета, прозаїка, теоретика і спортсмена, який обіграв на більярді самого Маяковського, в цьому розкішному виданні аж ніяк не загублена в океані літер і картинок. Наукові тексти і сам роман Йогансена вдало ілюстровані роботами Бурлюка, Петрицького, Екстер, Малевича, Єрмілова та інших художників-авангардистів, які створювали українську культуру 1920-30-х років.

Віта Сусак. Українські мистці Парижа. 1900–1939. – К.: Родовід

Завдання авторки цього альбому-монографії полягало не в тому, щоби відстоювати в черговий раз національну гідність малоросів, а довести, що в українському мистецтві існував навіть феномен «паризької школи». Або навпаки, що на «свято, яке завжди з тобою», яким характеризується культурний бедлам в Парижі початку ХХ століття, погуляли, серед інших, й українці. Ситуаційно це були три хвилі еміграції 1900-1918, 1918-1939, 1945-1960 років. Формально - «експресивний мальовничий колоризм» у творчості Зиґмунда Менкеса зі Львова та Василя Хмелюка з-під Жмеринки. А якщо серйозно, то самі французи були не в захваті від явища з назвою École de Paris, яке розсипалося на приїжджих румунів з одеситами. У 1920-х роках у місцевій пресі навіть спалахнула дискусія з приводу приналежності «паризької школи» до французького мистецтва.

Тому, коли вже навіть українська колонія в Парижі відкидала свого земляка Олександра Архипенка - видатного в майбутньому художника-скульптора, а на той час «п'яницю і розпусника», який не платить профспілкових внесків і розгулює по Парижу з куплетами під гармошку, на якій йому акомпанував Фернан Леже - то що вже казати про тамтешнє французьке начальство з департаменту культури. Але все обійшлося, і інтернаціональна бригада зальотних малярів таки створила національне мистецтво Франції. Зокрема української секції цієї бригади, в якій відзначилися Олександр Архипенко, Михайло Бойчук, Соня Делоне, Василь Хмелюк, Олекса Грищенко, Хана Орлова, Володимир Баранов-Россіне та ін. присвячені окремі розділи цього дослідження.

Арі Турунен. Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю. – К: Ніка-Центр; Л.: Видавництво Анетти Антоненко

Це розкішно ілюстроване видання – не просто подорож до світових столиць культурна, а докладна розповідь про їх особливості, які полягають не лише в туристичних принадах. Книжка відомого фінського соціолога та письменника, – це насамперед захоплююча екскурсія сторінками історії дев’яти великих міст світу, починаючи від VII ст. до н.е. і закінчуючи сучасною добою. Мілет і Александрія, Паталіпутра, Багдад і Ханчжоу, Флоренція, Ісфахан, Амстердам і Сан-Франциско – усіх їх, як розповідає автор, єднало одне: толерантність і відкритість до сприйняття іншого, що уможливили заможне життя та культурний поступ.

Вільна думка, взаєморозуміння між етносами і державами – ось те, про що мають нагадувати історії цих величних міст. Що ж до творчого потенціалу, до кожне з міст має свій неповторний стиль, детально представлений в ілюстраціях до книги. Сцени з життя на острові Лесбос, портрети видатних осіб – від Архимеда до Клеопатри і Шехерезади – перські мініатюри і середньовічний живопис, аж до сучасних афіш концерту в Сан-Франциско, на яких «у повній гармонії об’єдналися реклама індійської філософії, біт-поезії та рок-музики» - логічне доповнення до розповіді про толерантність світових культур.

Стежте за найцікавішими новинами з розділу НВ STYLE в Facebook

Редактор: Марія Кабацій
Показати ще новини
Радіо НВ
X