«Мистецтво може сказати те, що по-іншому не поширити». Зеленський звернувся до учасників Венеційської бієнале 2022
Президент України Володимир Зеленський звернувся до учасників Венеційської бієнале 2022 на відкритті виставки Це Україна: Захищаючи свободу.
Виставку Це Україна: Захищаючи свободу, яка входить до офіційної супутньої програми La Biennale di Venezia та проходить у Scuola Grande della Misericordia, було відкрито напередодні, 21 квітня. Офіційне відкриття почалося зі звернення Зеленського.
«Пані та панове, ще напевно не було такого року на Землі, щоб якийсь із народів не боровся за свободу. Але було дуже багато таких років, коли більшість людей не помічала чиюсь боротьбу за свободу. Ось що дає надію тиранії. Нашому народу після нападу Росії 24 лютого вдалося зробити так, щоб українську боротьбу за свободу помітили. Але це навіть не половина завдання, бо ще потрібно щоб тебе реально підтримали — зброя, фінанси, політичні рішення, постійний інформаційний потік. Причому ти маєш боротися за підтримку навіть тоді, коли від того, чи збережеш ти свободу, залежить свобода ще десятка народів в Європі і Азії», — почав свою промову президент.
Зеленський зазначив, що «не буває тираній, які б не намагалися обмежити мистецтво, бо вони бачать цю силу». «Мистецтво може сказати світу те, що по-іншому не поширити. Саме мистецтво передає відчуття. Як зрозуміти людину, чий народ бореться за свободу, коли ти насолоджуєшся свободою? Чому ти, якщо живеш у мирній країні, маєш непокоїтись і допомагати тим, хто лише мріє про мир? Як віддячити тому, хто воював на своїй землі, але й за твою свободу? Кожне з цих питань про мистецтво. Я вдячний усім хто брав участь в організації цього проєкту для Венеційської бієнале. Впевнений, виставка дозволяє відчути, що значить для України захищати свободу, відчути зв’язок усіх вільних людей на землі з Україною, відчути, що кожен і кожна з вас може підтримати захист свободи. … Дякую за увагу до наших митців. Слава Україні!» — завершив звернення президент.
Також на відкритті була присутня Анастасія Гулій, яка пережила Голокост та наразі є біженкою з України в Німеччині. «Я пригадую найжахливіші події у своєму житті. Голодомор 1932−33 років. Кожну ніч ми готували речі для батька на випадок, якщо за ним прийдуть так само, як прийшли за директором нашої школи і забрали посеред уроку. Ніхто не знає, що з ним сталося. Напевно, розстріляли. Тільки пережили цей страх, трошки заспокоїлися — прийшла війна 22 червня 1941 року. Дуже тяжко нам було в цей воєнний час. Дуже багато військовополонених загинуло — їх умертвили голодом та на тяжких будівельних роботах. Потім був концентраційний табір, куди нас перевели з Освенциму, щоб не було свідків того, як євреїв гнали потоками кожного дня в крематорії. Це називають історією, я не назву це історією — це наш вчорашній день. Історія — це Одіссея, це Троянська війна, а це все було протягом життя однієї людини. Я ніколи не подумала б, що в житті може знову таке трапитися», — розповіла Гулій.
До аудиторії також звернулися мер Венеції Луїджі Бруньяро, президент Венеціанської бієнале Роберто Чікутто, виступили Святослав Вакарчук та Тіна Кароль, а посол України в Італії Ярослав Мельник зачитав лист від першої леді України Олени Зеленської.
Виставка, що складається з двох частин, підтверджує культурну стійкість України, яка завжди, навіть у найважчі часи, виражалася в здатності критично мислити й творити. Вона розповідає про силу, творення та дружбу, але насамперед присвячена нашим колективним свободам — свободі вибирати, свободі говорити та свободі існувати.
У першій частині представлені монументальні емоційні роботи трьох художниць та художників, які продовжують жити та працювати в Україні, незважаючи на розв’язану Росією війну. Нові роботи Євгенії Бєлорусець (1980), Нікіти Кадана (1982) та Лесі Хоменко (1980) використовують поетику предметного свідоцтва та голоси очевидців, щоб осмислити реалії війни, свідками якої вони є. Їхні твори перегукуються з українськими історичними шедеврами художниць Марії Примаченко (Україна, 1909), Тетяни Яблонської (Україна, 1917), а також іконою художника Стефана Медицького (Україна, XVII століття).
У другій частині експозиції українські художниці та художники представлені разом із міжнародними колегами-друзями України. Вони розповідають про глибокий зв’язок із країною, утворюючи єдиний фронт проти війни. Їхні роботи відгукуються на гостру необхідність у тому, щоб світова спільнота згуртувалася навколо України. Серед представлених авторок та авторів Марина Абрамович (Сербія, 1946), Олафур Еліассон (Данія, 1967), JR (Франція, 1983), Демієн Герст (Велика Британія, 1965), Борис Михайлов (Україна, 1938) і Такаші Муракамі (Японія, 1962).
Їхні твори, з одного боку, є прямою відповіддю на війну: так, Демієн Герст створив нову роботу для виставки, а твором Війна і мир (2015) Муракамі прямо підтримав Україну після того, як Росія анексувала Крим у 2014 році та окупувала частини Донецької та Луганської областей. З іншого боку, твори для виставки обиралися за участі самих авторок та авторів і таким чином виражають їхню особисту позицію, яка виходить із нагальної необхідності реагування на поточну ситуацію. Наприклад, робота Марини Абрамович Count on Us (Розраховуйте на нас, 2003), як розповідає художниця: «Особисто для мене дуже складно негайно реагувати в ситуації війни. Мені потрібен час на роздум. У 2003 році я представила інсталяцію Count on Us, яка була пов’язана з Балканською війною. Сьогодні правда і свобода зазнають нападів з боку Росії, і всі ми повинні виступити проти цього, тому що це злочин проти всього людства».
