В Україні вийде книга одкровень Вілла Сміта Will — НВ публікує фрагмент із неї
Наприкінці грудня у видавництві BookChef вийде книга голлівудського актора Вілла Сміта, яку він назвав Will. Книга в українському перекладі буде видана майже одночасно зі світовою прем'єрою.
Книга із досить дотепними, іноді занадто відвертими розповідями голлівудського актора Вілла Сміта, зірки фільмів Люди в чорному, Я, робот, Я, легенда, продюсера і музиканта, дворазового номінанта на Оскар і лауреата Греммі, вже наробила багато галасу на Заході ще на етапі промокампанії. Він дав кілька гучних інтерв'ю, шокував зізнаннями про мрії мати гарем, полігамний шлюб із дружиною та зайняття сексом кілька разів на день, що є, на його думку, секретом міцного шлюбу.
Цікаво, що після промокампанії у Мережі набирає популярність петиція з вимогою заборонити брати інтерв'ю популярного актора Вілла Сміта та його дружини, акторки Джади Пінкетт Сміт.
Книга одкровень Вілла Сміта поступить в продаж в Україні уже 27 грудня. Зараз можна оформити передзамовлення книги у видавництві BookChef за посиланням.
В очікуванні виходу книги НВ публікує фрагмент із неї, що називається На зйомках Алі в Африці. У ньому йдеться про один із епізодів під час роботи над спортивною драмою про видатного боксера Муххамеда Алі (2001) режисера Майкла Манна. Головну роль у ній виконав Вілл Сміт. Картина отримала дві номінації на Оскар і три номінації на Золотий глобус.
На зйомках Алі в Африці
Той досвід, що ми пережили в Африці, змінив кожного з нас на найглибшому духовному й емоційному рівні.
Одного разу Хорхе повідомив Чарлі Маку, що один із білошкірих південноафриканських працівників напав на молодого мозамбікця. Південноафриканці на знімальному майданчику були відповідальні за прибирання в туалетах, а той мозамбіцький хлопець нібито погано помив кришку унітаза. Південноафриканець схопив його за шию, затягнув до вбиральні й витер краплі сечі його обличчям.
Розлючений Чарлі залетів до мого трейлера.
— Пішли зі мною. Там один лайнюк зарвався.
Я й гадки не мав, хто там «зарвався» і чому, однак Чарлі я знав достатньо довго, тому був певен, що сталося щось серйозне. Новина про інцидент стрімко поширилися, і біля вбиральні вже зібрався натовп. Коли ми з Чарлі підійшли, там було десятеро афроамериканців, п’ятнадцять мозамбікців і десятки три білошкірих південноафриканців. Розштовхуючи натовп, Чарлі Мак став посередині.
— Хто це зробив? — запитав він.
Мозамбікці вказали на білошкірого хлопця, і Чарлі підійшов до нього впритул.
— Це ти запхав в унітаз голову цього малого? — Чарлі навис над хлопцем, наче хмарочос.
— Вас це не стосується, — відповів той.
— Та ні, хлопчику, іще й як стосується. Може, й моєю пикою сечу повитираєш? Що мені для цього зробити? — процідив крізь зуби Чарлі, підходячи до хлопця ще ближче.
Відчуваючи загрозу, той зробив два кроки назад, однак Чарлі знову підійшов до нього впритул. Нас оточили південноафриканці, кожний із нас тепер намагався зрозуміти, хто з них може накинутися першим, якщо почнеться бійка.
— Я питаю, що мені зробити, аби ти й мою голову в унітаз занурив?
Утрутились інші працівники, намагаючись знизити напруження.
— Слухайте, просто охолоньмо всі…
Однак Чарлі це розпалило ще дужче.
— Я хочу, щоб ти запхав мою голову в унітаз! — кричав він прямо в обличчя хлопцеві. — Що для цього треба зробити? Твоя мати — брудна шльондра! Як тобі таке?! Цього достатньо?! Твоя мати — хвойда! Цього досить, аби ти витер моїм писком унітаз? Тобі ж подобається так робити? То ось я тут і хочу, аби ти запхав і мою голову в унітаз! Ти тільки підкажи мені, що я маю для цього зробити?! Якщо я тобі передні зуби зараз виб’ю до дідька, цього буде задосить? Моя морда опиниться нарешті в унітазі?!
І саме цієї миті до натовпу підходить Майкл Манн. Він уже почув про інцидент і в тій ситуації був, напевне, єдиною в усьому Мозамбіку людиною (за винятком хіба що Нельсона Мандели), яка могла б залагодити цей конфлікт мирним шляхом. Майкл кивнув спершу мені, а потім керівнику південноафриканського колективу.
— Ви вдвох, зайдіть до мого кабінету, будь ласка. А всі решта повертайтеся до роботи.
— Чувака потрібно звільнити. Негайно, — сказав я.
— Не все так просто, — сказав керівник. — І попри всю мою повагу, вас це ніяк не обходить. Ми це питання вирішимо без вас.
— Можеш вирішувати, скільки влізе, — відповів я. — Але вашого хлопчика-расиста звільнено. Хай валить додому.
— Тут я погоджуюся, — промовив Майкл. — Така поведінка на моєму знімальному майданчику неприпустима.
— Зарозумілі американці зі своїм тупим расизмом, — прошипів керівник. — Знаєте, не всі у світі конфлікти пояснюються вашими примітивними уявленнями про расу.
— Справді? Ану, постривай хвилинку, розберімося, — сказав я. — Ти маєш на увазі, що якби той хлопець був білим, твій працівник теж його голову в унітаз занурив би?
— Я просто кажу, що ви не зрозумієте всієї складності ситуації.
— А вона складна, ця ситуація? — вигукнув я. — Тоді я її зараз спрощу. Твого недоноска звільнено, бо він шматок лайна.
— Гаразд. Але якщо його звільнять, ми всі підемо разом із ним, — відповів чоловік.
Під «усіма» він мав на увазі близько сотні південноафриканських працівників. Без них процес зйомок приречений — десятки мільйонів доларів на вітер. Ситуація могла вийти з-під контролю. Серце скажено калатало, думки плуталися. Я пообіцяв Мухаммеду Алі, що розповім його історію всьому світу. І якщо я зараз звільню всіх цих людей, проект може не пережити такої втрати.
Та раптом мене осяяло. Це ж фільм про Алі! І про цю ситуацію також. Саме цій меті Мухаммед Алі присвятив усе своє життя. До біса фільм! Алі ні за що не схвалив би ці зйомки, якби дізнався, що на знімальному майданчику 17-річного хлопця пхають обличчям в унітаз.
У мене в голові все прояснилося.
— Тоді збирайте речі й валіть додому, всі разом, — відповів я. — Я готовий весь свій гонорар витратити на те, щоб привезти замість вас людей з Америки. Але на знімальному майданчику фільму про Мухаммеда Алі ніхто не витиратиме унітази людськими обличчями. Пішов звідси геть!
Сказавши це, я рішуче показав йому на двері.
Майкл моє рішення підтримав цілком. Зрештою, звільнилося лише близько двадцяти відсотків південноафриканців. Ми з Майклом зазнали збитків, однак ці кілька мільйонів додаткових витрат ми розділили між собою, і воно було варте кожного цента. Мене переповнювало потужне відчуття мети.
