«Кіно мовчатиме або буде говорити?». Володимир Зеленський виступив на відкритті Каннського кінофестивалю 2022 — повний текст промови

18 травня, 00:34
Володимир Зеленський виступил на Каннському кінофестивалі 2022 (Фото:REUTERS/Eric Gaillard)

Володимир Зеленський виступил на Каннському кінофестивалі 2022 (Фото:REUTERS/Eric Gaillard)

У вівторок, 17 травня, у Каннах відбулася церемонія відкриття ювілейного 75-го Каннського кінофестивалю. На церемонії виступив президент України Володимир Зеленських. Наводимо повний текст промови.

Війна Росії проти України — головні події 3 червня

Президент України Володимир Зеленський звернувся до гостей церемонії відкритття Каннського кінофестивалю 2022, що стартував у Каннах і триватиме до 28 травня. Спеціальною подією відкриття стало звернення президента України. Сотні гостей церемонії вітали Володимира Зеленського, стоячі.

Відео дня

У своїй промові Володимир Зеленський процитував Чарлі Чапліна зі знаменитого фільма Великий диктатор (1940), а також провів паралелі із фільмами Життя прекрасне (1997) Роберто Беніньї та Безславні виродки (2009) Квентіна Тарантіно.

Президент України нагадав світовій кіноспільноті, як почалася війна в Україні, що окупант використовує для позначення своєї техніки свастику у вигляді літери Z, 229 дітей за офіційними даними вбиті за 83 дні війни, більше 500 тисяч українців депортовані в Росію силою, а десятки тисяч знаходяться в таборах Росії, які створені за зразком нацистських таборів. «Кіно мовчатиме або буде говорити?», — задав Володимир Зеленський питання присутнім у залі.

Повний текст промови Володимира Зеленського на відкритті 75-го ювілейного Каннського кінофестивалю

Я розповім вам одну історію. Дійсно, словами: «Я розповім вам одну історію», — починається далеко не одна історія. Але у цій — набагато важливішим, ніж початок, буде її фінал. І це буде не відкритий фінал. Нарешті він може поставити крапку у битві, яка триває більше ста років.
Ця битва почалась з прибуття потягу. З нього вийшли герой і антагоніст. І так зародилося протистояння на екрані, яке перейшло у реальне життя. Спочатку кіно з’явилось у нашому житті, потім — стало нашим життям. А потім — зокрема і від кіно залежало те, яким буде майбутнє.

Моя історія сьогодні - саме про цю битву. Про битву. І про майбутнє.

Найстрашніші диктатори 20-го століття любили кіно. Це відомо про них. Але з того, що залишилось після них, найважливіше — це моторошні документальні кадри кінохроніки. А також фільми, якими було кинуто виклик цим диктаторам.

1 вересня 1939 року в Каннах мав розпочатись перший фестиваль. Але вибухнула Друга світова війна. Шість років кіно було на фронтах цієї війни разом з усім людством. Шість років кіно боролося — і за свободу, і також, на жаль, на користь диктатурі.

Тепер, повертаючись до того кіно, ми можемо побачити, як свобода рухалась до перемоги. І як зрештою вона не дозволила диктаторам захопити серця людей.

На цьому шляху було багато важливих пунктів. Однак все ж найбільш видатний — у 1940-му році. Коли на противагу антагоністу світ побачив, на перший погляд, непомітного хлопця, який був зовсім не схожим на героя. Але виявився таким.

Великий диктатор Чарлі Чапліна не знищив тоді реального диктатора. Але завдяки ньому кінематограф перестав бути німим. Німим в усіх сенсах цього слова. Кіно говорило, і це був голос майбутньої перемоги свободи.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Вже тоді, у 1940-му році. Коли з екранів прозвучало:

«Людська ненависть пройде, і диктатори помруть, і влада, яку вони забрали у людей, повернеться до людей. І поки люди вмирають, свобода ніколи не загине…»

З того часу — з тих слів героя Чапліна — людство зняло чимало прекрасних кінокартин. Здавалося, що всі вже зрозуміли, що підкорювати людей можна прекрасним, збираючи їх біля екранів, а не потворним — збираючи їх у бомбосховищах.

Здавалося, що всі вже думали, що хорор у вигляді повномасштабної війни, яка може охопити увесь континент, більше не матиме продовження.

Але знов, як і тоді, є диктатор. Знов, як і тоді, є війна за свободу. Знов, як і тоді, потрібно, щоб кіно не було німим.

REUTERS/Sarah Meyssonnier
Фото: REUTERS/Sarah Meyssonnier

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Збираючись піти далі в Європу. І що це за війна? Я хочу відповісти на це питання максимально чітко. Озброївшись тими словами, які були сказані кінематографом за роки, що минули після попередньої континентальної війни.

Ви вже чули більшість з цих слів. Вони звучать моторошно. На екрані. Але, на жаль, це стало реальністю.

Пам’ятаєте це? Пам’ятаєте, як це звучало в кіно?

«Чуєш? Напалм, синку! Цей запах ні з чим не сплутаєш. Люблю запах напалму ранком…»

Так, це почалось в Україні вранці.

О четвертій годині, коли ми почули перші вибухи ракет. Коли почалися авіаудари. І коли смерть, яка йшла в Україну через кордон, позначила свою техніку аналогом свастики — символом Z.

«Всі вони хочуть бути кращими нацистами, ніж Гітлер…»

Тепер не минає жодного тижня, щоб на території, де були чи досі є російські війська, не знаходили масових поховань убитих і закатованих людей. 229 дітей вбиті російським вторгненням.

«У них нічого не виходить, окрім як вбивати, вбивати, вбивати. Вони засіяли Європу трупами…»

Ви бачили, що російські військові зробили в маленькому містечку Буча. Ви бачили Маріуполь. Бачили Азовсталь. Бачили підірваний російською бомбою міський театр. До речі, він був схожий на той, де ви зараз знаходитесь. Там від обстрілів ховалися прості, звичайні, цивільні люди. Два великих і дуже помітних написи Діти. Вони були на асфальті поруч з театром. І ми це ніколи не забудемо, бо це навіть не пекло.

«Війна не пекло. Війна це війна, а Пекло це Пекло. З них двох війна набагато гірше…»

Більше двох тисяч російських ракет вже вдарили по Україні. Десятки міст зруйновані повністю. Спалені села.

Більше 500 тисяч українців депортовані в Росію силою. Десятки тисяч знаходяться в таборах Росії, які створені за зразком нацистських таборів.

Ніхто не знає, скільки ув’язнених там виживуть. Але всі знають, хто в цьому винен.

«Думаєш, мило тебе відмиє?..»

Навряд чи.

Вже у Європі - найстрашніша війна з часів Другої світової. Передусім, з вини однієї людини, яка в Москві. Інші люди гинуть щодня. І вони не оживуть після фрази Стоп, знято!.

Але що ми чуємо про це зараз? Кіно мовчатиме або буде говорити?

Якщо є диктатор, якщо є війна за свободу і якщо знов, як і тоді, все залежить від нашої єдності, то чи залишиться кіно поза цією єдністю?

Наші міста зруйновані не віртуальною графікою. Багато українців стали Гвідо і намагаються пояснити дітям, чому доводиться ховатися у підвалі.

Багато українців стали такими, як Альдо Рейн. Земля нашої країни вже розполосована тисячами окопів.

Звичайно, ми продовжимо битися. І у нас немає альтернативи, ніж виборювати свободу. І я впевнений, що диктатор прогрАє.

Але мають прозвучати слова, як у 1940-му. Прозвучати з усіх екранів вільного світу. Потрібен новий Чаплін, який доведе і зараз, що кінематограф перестав бути німим.

Згадайте, як це звучало тоді:

«Жадібність отруїла людські душі, перегородила світ ненавистю, завела нас у біду та кровопролиття.

Ми розвинули швидкість, але замкнулися у собі. Техніка, яка забезпечує нам достаток, залишила нас у злиднях.

Знання зробило нас цинічними. Наша раціональність — жорстка і недобра.

Ми думаємо забагато і відчуваємо замало. Більше, ніж техніки, ми потребуємо людяності. Більше, ніж раціональності, ми потребуємо доброти і лагідності…

Тим, хто мене чує, я кажу — не впадайте у відчай… Людська ненависть пройде, і диктатори помруть".

Нарешті ми маємо перемогти у цій битві. І нам потрібне кіно, яке забезпечить саме такий фінал. Щоб кожен голос був на боці свободи. І, як це і бачилось завжди, передусім голос кіно.

Я дякую вам усім! Слава Україні!

REUTERS/Sarah Meyssonnier
Фото: REUTERS/Sarah Meyssonnier
https://www.youtube.com/watch?v=-wRveADTsbU

Нагадаємо, 75-й ювілейний Каннський кінофестиваль триватиме у Каннах з 17 по 28 травня. Він відкрився фільмом Мішеля Хазанавічуса Coupez! (Ріж). У програмі Каннського кінофестивалю він був заявлений під назвою Z, але після звернення української кіноспільности режисер змінив назву і висловив підтримку Україні.

У програмі Каннського кінофестивалю візьмуть участь два українські фільми: Бачення метелика (Butterfly vision) режисера та сценариста Максима Наконечного — у конкурсі Особливий погляд і Памфір режисера та сценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука у Двотижневику режисерів.

Крім того, на 75-му Каннському кінофестивалі покажуть фільм Маріуполіс 2 литовського режисера Мантаса Кведаравічюса, який був убитий російськими військовими пострілами в голову та груди у Маріуполі на початку квітня.

А на знак підтримки нашої країни на фестивалі буде представлена програма Україна у фокусі.

Редактор: Юлія Найденко
Показати ще новини
Радіо НВ
X