Від Екстазу до Донбасу. Найкращі фільми 2018 року за версією кінооглядача НВ

27 грудня 2018, 16:10

Логічним чином, кінорік, що минає,  успадковував тенденціям минулого, 2017 року. Це якщо говорити про глядацький, популярний кінематограф. Блокбастери прагнули стати голоснішими і видовищнішими. Прагнули настільки, що незрозуміло, що робити з деякими з них вдома: дивитися на маленькому екрані фільм, створений для IMAX не дуже цікаво.

Тому ще ціннішою стала історія і вміння захопливо її розповісти. Що й зробив Стівен Спілберг у своїй ностальгічній фантазії Першому гравцеві приготуватися, а брати Руссо – в останніх Месниках. Перший не зрадив собі ні на йоту і зняв особисту історію на тлі глобальної. Другі, позбавлені режисерського почерку, сконцентрувалися на головному – не заплутатися в перенаселеному світі Marvel і досягли успіху, знищивши в кінці половину Всесвіту.

Відео дня

Гонка за цікавим контентом іноді приводила авторів 2018-го в дивні місця. Першим тут несподівано став Олександр Пейн – сценарист і режисер спокійних фільмів про людей, які переживають особистісну кризу, що наслідує американським 70-м. Він зняв фільм Зменшення – соціальну сатиру навпіл з фантастикою, в якій Метт Деймон добровільно зменшує себе до розміру стільникового телефону, а його дружина (Крістен Віг) в останній момент відмовляється. Пейн заплутався в тому, що хотів сказати, але це жодним чином не позбавило його картину шарму. Навпаки, додало.

З жанром хоррора гралися Джон Красінскі (Тихе місце) і Девід Гордон Грін (Гелловін). Перший придумав цікавий концепт і відмінно його реалізував. Другий взяв за основу канонічну історію і зняв її продовження, де вкрите пилом минуле зустрічається з прийомами з цього і починає грати новими фарбами.

Своєрідну противагу пустоголовим музичним драмам склали Гаспар Ное (Екстаз) і Лука Гуаданьїно (Суспірія). У Ное вийшов фільм, немов знятий на одному диханні. Чи є в ньому щось глибоке чи ні, не так важливо, тому що досвід від перегляду Екстазу співзвучний його назві.

Фільм Гуаданьїно здається більш складним: культурні референси не перераховуються тут на самому початку, на зразок епілогу, як в Екстазі, а розкидані бомбами уповільненої дії по всій більш ніж двогодинній картині. Що її і трохи обтяжує, і одночасно піднімає над усіма іншими.

Сергій Лозниця випустив в 2018-му два фільми: документальний Процес про жертви сталінських репресій і підміну правди брехнею та ігровий Донбас теж про зміну реальності, але вже в новому столітті, на території менше і ближче до нас. Звідси й важливість фільму Донбас для України. Але у Лозниці вийшло копнути глибше і показати наскільки тонка грань між цивілізованістю і її відсутністю. Тому важливий фільм не тільки для нас.

Приблизно там же відбувається дія стрічки Дике поле Ярослава Лодигіна. Ось тільки час інший: до війни, до Євромайдану. А значить тематика тут змістилася з відповіді на запитання «Що?» до відповіді на запитання «Чому?». Дати вичерпну відповідь у Лодигіна не вийшло, але пейзаж території він написав гарний.

Повернувся в форму Ларс фон Трієр. Чого б це йому не коштувало. Попередній проект – дилогія під назвою Німфоманка була ефектним, але тривалим жартом. Будинок, який побудував Джек дивитися, по-перше, цікавіше, по-друге, відчувається, що це більш особиста, більш вистраждана, більш амбітна картина.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Цей список не претендує на вичерпність, але нагадує про якусь дещицю того хорошого кіно, що вийшло в 2018-му. Частково завдяки цим назвам ми з надією дивимося в наступний, 2019-й.

Слідкуйте за найцікавішими новинами розділу НВ STYLE у Facebook

Показати ще новини
Радіо НВ
X