Голлівуд вчиться розмовляти. Рецензія на фільм з Бредом Піттом та Марго Роббі Вавилон
Кадр з фільму Вавилон (Фото:@b&h films)
В український прокат вийшов фільм Вавилон — нова робота американського режисера французького походження Демієна Шазелла, відомого фільмами Одержимість (про барабани), Ла-Ла Ленд (про танці) та Перша людина (про космос).
Якщо перші дві картини полюбились глядачам, були успішними в прокаті, а за танці Шазелл навіть отримав режисерський Оскар, то складна драма про підкорення космосу вже сприймалася не так однозначно. Не допоміг навіть Раян Ґослінґ.
Валерій Мирний
Із Вавилоном режисер, що не може не викликати поваги, вирішив не понижати ставки, а навпаки підвищити їх: перед нами грандіозного масштабу авторський епік, який увібрав в себе все, за що ми любимо кінематограф, і все, чим він нас може виснажити.
1. Сюжет
Друга половина Ревучих двадцятих — періоду в соціокультурному житті США (і не тільки) минулого століття, коли можна було все. Ось тобі джаз і наркотики, ось тобі кіно та еротика, ось — нескінченні вечірки, перед якими Щекавиця здається цнотливою месою. Великий культурний вибух, що з одного боку слугував терапією після Першої світової, а з іншого — давав людям подихати на повну в останнє перед Великою депресією та Другою світовою.
Зрозуміло, що Голлівуд тут був попереду всіх. Ера німого кіно, ще не закінчилася, але звукова революція вже лунала десь попереду. Зажаті цим зламом епох починаюча акторка Неллі Ларой (Марго Роббі), асистент асистента Менні (Дієго Кальва) та велична зірка безсловесного кіно Джек Конрад (Бред Пітт) намагаються пробитися нагору, залишитися актуальними, зловити хвилю. І повеселитися, звичайно.
Виживуть у цих щурячих перегонах не всі.
2. Виконання
Сценарій фільму Вавилон «жив» із Демієном Шазеллом декілька років перед тим, як автор отримав зелене світло від Paramount на його екранізацію. Складність цієї історії була зрозуміла режисеру з самого початку. Більше того: ним так і задумувалося. Зрозуміла вона була і студії, яка все ж таки купила цей проект, бо хто ж відмовиться від нового фільму автора Ла-Ла Ленду: це престижно, навіть, якщо провально.
Тобто всі ці люди звикли до хаосу Вавилону, до того що він буде йти більше трьох годин, до тих емоційних гойдалок, на які він прирече глядача. І до вибуху тем, закладених у картину.
Тут тобі і сум за німим кіно, яке, як казав сам Шазелл, було найбільш універсальним в історії кінематографу: зрозуміле без слів, без поправки на мову. Цей сум втілений не тільки у трагічних історіях головних героїв, а й у самій морфології Вавилону, в купі ностальгічних цитат та відсилок, в маніакальному бажанні режисера дати уявлення про останні і найгучніші роки німого кіно (це найкращі моменти його фільму).
Ще Вавилон — це маніфест, що засвідчує рух кінематографу уперед. За німим приходить звукове, потім колір, ось Співаючи під дощем, потім спецефект, ось Космічна одіссея 2001 року, моргнув оком — ось вже Аватар 2. Кінематограф знаходиться у постійному пошуку нових способів розважити. Шазелл говорить і про це також. І в якийсь момент заводить своїх героїв у самісіньку темряву поняття розвага. Там, де щури вже не біжать навипередки, а там, де їх їдять за гроші.
Не втримався Шазелл і від демонстрації своєї глядацької надивленності: режисер передає привіт всім від Мурнау із його Носферату і Терренса Маліка із його метеликами до Девіда Лінча із його людиною-слоном. Дісталося і снобам, які у Шазелла втілюються у псевдоаристократичних багатіях і у бродвейських акторках, і, які вважають Голлівуд мистецтвом для невибагливого натовпу: конфлікт умовно низового мистецтва із театральним високим тут ледь-ледь, але мерехтить. Режисер ніби нагадує нам, що безсловесне кіно — це ще й шедеври Дрейера, того ж Мурнау і, що взагалі створювати настрій не словом, а єдиним ракурсом «звук» навчився саме в німого кінематографу.
Та якщо автори жили з Вавилоном декілька років і для них його складність і хаотичність згладилися в пряму лінію, то глядачеві не просто вловити всі ці цеглини і побудувати з них зрозумілий оку будинок. Принаймні після одного перегляду Вавилон постає чудовим і жахливим недостроєм прямо з тієї самої біблейської притчі. Здається, він таким буде і після другого перегляду. Можливо, так і задумувалось.
Можливо, той приголомшливий і одночасно спустошуючий ефект, який справляє фільм, був закладений навмисно. Тому що мало яке кіно так бере душу за грудки і витрушує з неї всі сили: над деякими епізодами тут регочиш в голос, над деякими нудьгуєш, деякі зроблені так, що очей не відірвеш (відкриваюча фільм сцена варта життя), але разом вони прямо виснажують.
Каркасом, сталевими стрижнями, на яких тримається весь цей чудовий безлад, стають актори. Марго Роббі грає небезпечну для себе і оточуючих оторву із травмованим дитинством. Тобто своє улюблене амплуа: такими були і Харлі Квін, і Тоня Хардінг. В той же час її Неллі Ларой — уособлення всіх тих акторок німого кіно, які були забуті після приходу звуку. Які так і не змогли вигадати себе заново.
Бред Пітт у ролі Джека Конрада — це той самий граф Орлок, Носферату, який думав, що його життя буде вічним. Дівчата, вечірки, успішні фільми. Конрад прагнув змін у кінематографі і думав, що очолить їх, та вийшовши із тіні німого він зрозумів, що у світлі нового йому немає місця.
І Менні у виконанні Дієго Кальва — ноунейма з Мексики, якого Шазелл вирішив таки взяти на одну з головних ролей. Менні - це всі ті асистенти, продюсери, вся та армія людей, які роблять все, щоб кіно сталося. Треба знайти слона — буде слон. Треба купу грошей, щоб покрити борг зірки — будуть гроші. Треба нову камеру — буде й камера. Їхня робота — забути про себе, розтворитися в світі кіновиробництва, що з Менні загалом і відбувається.
Всі ці персонажі, як і багато інших у фільмі Вавилон (є навіть старенький Ерік Робертс і Флі з RHCP) доволі архаїчні, збірні. Вони уособлюють долі, на які режисер нанизає бісер різноманітних сцен. І, які разом немов таран за допомогою емоцій, технічної майстерності, режисерської вигадливості, доносять до нас дещо про Кіно.
Питання — що? Те що Демієн Шазелл мислить його з великої літери? Це було ясно давно. Про зміну епох і повагу до полеглих у цих переходах? Так тут не тільки про це. Проблема Вавилону в тому, що він про все й одразу, і половина тем нікому, окрім режисера взагалі не потрібна. Тому фільм й провалився в прокаті і не здійняв шуму в соцмережах. Це вечірка для по суті однієї людини — Демієна Шазелла.
Інші можуть, як то кажуть, долучитися. І важко сказати, що прогадають. Бо зрозуміло, що з одного боку, для того щоб у Вавилона з’явилася чітка ціль, йому не вистачає авторської жорсткості: здається, була б воля режисера він би зробив і п’яти годинну версію — настільки видно, що Шазелл любив те, що знімав. З іншого ж боку — цей фільм і без чіткої цілі, виглядає як щось надзвичайне — в будь-якому випадку те, чому треба дати шанс. Вавилон на відсотків 70 складається із того, що вас розважить найякіснішим способом. Але буде й важко.
Вавилон — вердикт NV
7/10
Іноді американські режисери, які мислять себе авторами, знімають кіно про Голлівуд. Тобто в деякому сенсі кіно про кіно. Майже завжди у них виходить щось масштабне, хаотичне, те, що важко охопити оком. Це стосується і фільма Вавилон Демієна Шазелла.
Але не можна сказати, що у режисера не вийшло. Враження його картина справляє, вона розважає і відволікає від реальності. Під кінець з її мутних вод повільно, але підіймається написаний на пагорбі у Лос-Анджелесі той самий іконічний напис.
Вавилон
Babylon
2022 рік
США
Режиссер — Демієн Шазелл
У головних ролях: Бред Пітт, Марго Роббі, Дієго Кальва, Лі Джун Лі, Джован Адепо, Тобі Магвайр, Флі, Кетрін Вотерстон, Ерік Робертс та інші.
