Українські ієрогліфи і салат Айсберг. П’ять найдивніших книг 2019 року

22 грудня 2019, 08:52

У випадку з літературою іноді дивує те, як впевнено автори книжок використовують, здавалося б, зовсім невідповідний матеріал для кращої «візуалізації» своїх образів.

НВ
Фото: НВ

При цьому все починає працювати так яскраво, незвично і оригінально, що далі залишається тільки із задоволенням споживати черговий художній продукт.

Приємного читання!

Відео дня

Марія Козиренко. Відкривати тут. — Х.: Фабула, 2019

Фабула
Фото: Фабула

Дивує у цьому проекті харківської поетки і художниці те, що українські ієрогліфи, які завжди вважалися символом давньої (зокрема Трипільської) культури, сьогодні виявляються цілком придатними для візуалізації образів. Книжка структурована так, що поезії авторки ілюстровані створеними нею ієрогліфами в українському стилі. Майже у кожному вірші цієї екзотичної збірки — протиставлення, порівняння, нерівність. Мовляв, авторка спробувала, тепер ваша черга. Що саме? Навчитися бачити, спробувати стати краще, почути один одного, кохати без застережень. «Любов — це погана оптика. / Але без неї, / Як з’ясувалося під час не дуже гуманних експериментів / Над людьми, / Бачити геть нічого». Тож навіть в анотації до збірки сказано, що ця книжка — аварійний вихід, який можна (і треба) відкрити будь-якої (важкої) миті. Сама ж авторка давно це для себе зробила, тож варто прочитати її віршовані послання, щоб і собі навчитися. Недаремно її дебютна збірка називалася Сонячна бомба, а в новій маємо «невипадковий» вірш про те, що ж буває, коли не стримувати емоції та почуття. «І тепер у сонці дірка. Можна гойдалку вчепити, / Їй сподобається точно — гойда, гойда, линь, лети. / Я — ловлю — тебе — щомиті. / Я ловлю тебе. А ти?»

Андрій Достлєв, Лія Достлєва. Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор. — К.: Родовід, 2019

Родовід
Фото: Родовід

Ця книжка — на диво несподіване поєднання тексту (передмова Сергія Жадана і зауваження авторів проекту) і фото (як медіума у представленні будь-яких подій). Разом виходить «візуальне дослідження з використанням постфотографічних практик, присвячене сучасним побутовим проявам історичних травм ХХ сторіччя». І присвячене зокрема тому, як сьогодні сприймається голод в Україні 1932−33 років. «В дитинстві бабуся розповідала мені різні історії зі свого життя, і серед іншого траплялися теж спогади про Голодомор, — розповідає одна з учасниць проекту. — І цей сором за викинуту їжу походить якраз звідти, з історій про те, як моя родина пережила цей голод. Щоб якось це проілюструвати і розібратися в цьому відчутті, протягом двох місяців ми документували сліди всієї їжі, яку викидали». Картина, звісно, сумна, адже що може бути веселого у згадках про їжу, до того ж, спожиту під час Великого посту (піца, курка, салат Айсберг) і слові «печальний», двічі вжитому в одній фразі автором передмови.

Володимир Рафєєнко. Мондеґрін. — Чернівці: Меридіан Черновіц, 2019

Меридіан Черновіц
Фото: Меридіан Черновіц

Приємно дивує те, що це перший твір російськомовного автора, написаний українською, після його переїзду в 2014-му з Донецька до Києва. Раніше свої тексти він писав і видавав в російських видавництвах, але з часом ситуація змінилася. За сюжетом, його нова історія — про життя переселенця, донеччанина Габи, який з початком війни на Донбасі, переїжджає до столиці України. По суті, збірний образ з попередніх книжок автора: головний герой вимандрував з ранньої повісті Облака над дорогой, кобиляча голова, яка переслідує героя від дитинства — з роману Невозвратные глаголы, куди вона закотилася з народної казки.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Діана Клочко. 65 українських шедеврів. Визнані й неявні. — К.: ArtHuss, 2019

ArtHuss
Фото: ArtHuss

Не дивує, а тішить у цій книжці те, що, по-перше, деякі імена світового значення на зразок Зінаїди Серебрякової, яка завжди вважалася російською художницею, повертаються нарешті, до скарбниці української культури. По-друге, значну увагу приділено тим іменам, які донедавна або не належали до «офіційної» культури (на кшталт художника Бориса Косарєва), або нині перебувають у приватних колекціях. Загалом весь проект, як попереджають видавці, працює на створення альтернативної історії українського мистецтва, доповненої творами, які у ХХ столітті не вважались «канонічними» або «вартими уваги» з ідеологічних причин, представляючи суб`єктивний погляд на окремі твори, що зберігаються у музеях і приватних колекціях України. Саме тому і вибір, і опис, й інтерпретації включатимуть не стільки «лінійне» уявлення про те, як створювались 65 шедеврів скульптури, графіки і живопису, скільки широке поле європейських асоціацій.

Саймон Кричлі. Про що ми думаємо, коли думаємо про футбол. — К.: Yakaboo Publishing, 2019

Yakaboo Publishing
Фото: Yakaboo Publishing

Дивує у цій книжці те, як, розповідаючи про футбол, автор використовує філософські категорії, нагадуючи, що невипадково Жан-Поль Сартр, намагаючись осягнути сутність організацій, звернувся саме до цього виду спорту. Історія окремого гравця, як моделі особистості в державі підкорена діяльності команди, вона одночасно інтегрована в неї й виходить за її межі, адже колективні дії групи дозволяють індивіду вдосконалювати свою майстерність через занурення в структуровану командну гру. Таким чином, те, що відбувається в організованій команді, можна розглядати як постійний діалектичний взаємозв'язок між колективною, спільною діяльністю та яскравими допоміжними діями окремих гравців. Переміщення кожного гравця визначені його функціональністю (гарний воротар, тямущий центральний захисник, метикуватий півзахисник), але ці індивідуальні характеристики розвиваються лише у творчій співпраці групи людей, яка добре грає в командну гру. Наприкінці нам нагадують: якщо ж команда на це не здатна, колективна діяльність перетворюється на суто індивідуальну — а відтак розвалюється й гра як така: гравці починають звинувачувати один одного, а фанати визвіряються на них усіх.

Показати ще новини
Радіо НВ
X