Гроші з'їдають душу. Рецензія на фільм Трикутник смутку

11 грудня 2022, 10:10
Кадр з фільму Трикутник смутку (Фото:@Артхаус Трафік)

Кадр з фільму Трикутник смутку (Фото:@Артхаус Трафік)

В український прокат виходить фільм Трикутник смутку — нова робота порівняно молодого та вже славетного (хтось навіть скаже, що занадто) шведського режисера Рубена Естлунда.

Картина отримала Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі у травні цього року. Це вже друга гілка в реноме режисера: першу він здобув за фільм Квадрат 2017 року випуску — розумну та дотепну сатиру на світ сучасного мистецтва.

Відео дня

Валерій Мирний

Кінооглядач НВ

Трикутник смутку — також сатира, але цього разу на клас багатих, зокрема і на світ грошей взагалі. Вийшло у режисера не так розумно як раніше, але дуже кумедно, іноді дотепно і в цілому захоплююче.

1. Сюжет

Фільм поділений на три частини: Карл і Яя, Яхта, Острів. Перша — названа на честь, як спочатку ввижається, головних героїв картини — наївного, безхарактерного хлопця і меркантильної, маніпулятивної дівчини. Карл кохає Яю і намагається працювати моделлю; Яя не кохає Карла, плюс вона достатньо цинічна, щоб зрозуміти, що світ — то є список правил і, якщо грати за ними, то, можливо, щось тобі й перепаде.

Все це ми дізнаємось у відповідній частині, та, коли події фільму досягають розділу Яхта, історія Карла і Яї розчиняється серед втомлених і різномастих гостей цього плавучого п’ятизіркового готелю. Поміж них: російський олігарх Дмитро, який «торгує лайном», із дружиною і молодою коханкою, схожі на двох черепашок підстаркуваті виробники зброї (швед Естлунд видно, що гидує їхнім бізнесом, українці навряд чи розділять його емоцію), якийсь могутній айтішник, паралізована німкеня і так далі, і тому подібне. Об'єднують їх величезні статки.

@Артхаус Трафік
Фото: @Артхаус Трафік

Та на яхті ще є армія безправного персоналу, тобто інша класова група, об'єднана за принципом відсутності грошей та бажання їх заробити. Всі вони намагаються з одного боку насолоджуватися життям, з іншого — догодити. Та щось постійно йде не так: то дружина олігарха вийде з-під контролю, то всі отруяться морепродуктами, плюс капітан, який міг би привести підлеглих до тями, безпробудно бухає у своїй каюті.

Коротше кажучи, до Острова живими доберуться далеко не всі.

2. Виконання

Той факт, що Рубен Естлунд отримує другу поспіль Золоту пальмову гілку — найпрестижнішу нагороду у світі кіно — за, по суті один і той самий фокус, може здивувати, але далеко на всіх і ненадовго. По-перше, фільми режисера дивитись приємно і корисно, а з приводу фокуса, то тут можна згадати приклад Крістофа Вальца, який здобув Оскар два рази також поспіль і також за по суті одну й ту саму роль. Ніхто не був проти.

По-друге, дотепна критика вад суспільства і навіть більше — вад самої людини, давно не була настільки доречна: світ все ж таки палає, і палає він, серед іншого, саме через ті риси, які висвітлює і висміює Естлунд.

Ну і, по-третє, у Європі відбувається наймасштабніша війна з часів Другої світової. Поріг здивованості дуже високий, і дострибнути до нього Каннський кінофестиваль може навряд чи. Задача кіно зараз — можливо відволікти, можливо, забрати одні емоції і подарувати інші, можливо, щось пояснити, і Трикутник смутку тут буде максимально в нагоді.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю
@Артхаус Трафік
Фото: @Артхаус Трафік

Як і інші фільми Естлунда це дуже зібрана сатира, де герої йдуть на дно по заданій траєкторії. Контрольоване падіння. Кроків в сторону режисер не допускає, але при цьому Трикутник не можна назвати холодним, відстороненим кіно. Тут повно хвилюючих персонажів, є розмах, є гумор, є, над чим поміркувати.

Метод Естлунда залишається без змін: це постійний соціальний дискомфорт і крінж. У його фільмі майже немає епізодів із якимось людяним діалогом, порозумінням, знаходженням на одній хвилі.

З першої сцени на модному кастингу ми занурюємося у світ ігор та маніпуляцій: щоб продати дешевий одяг (H&M), на фотках треба посміхатися, щоб умовну Баленсіагу — робити зверхнє, серйозне обличчя. Бажання догодити та відстороненість перекочують і на яхту, і розподіляться там за класовим принципом: бідні прислужують і посміхаються, багаті перебувають за недосяжним бар'єром з грошей і нерівності.

@Артхаус Трафік
Фото: @Артхаус Трафік

Але перед яхтою ми зануримось у стосунки Карла і Яї: маніпулятивні, хибні, побудовані на бартерному принципі. Гроші і тяга до них, говорить нам режисер, є отрутою, що робить неможливим справжнє кохання. Кумедно, що пізніше Карл зустріне свого двійника з іншого життя: заможний Дмитро так само не може знайти спільну мову ні зі своєю коханкою (вона точно як Яя), ні, по зрозумілим причинам, зі своєю дружиною (вона постійно під шампанським).

Гроші роблять неможливим і притомне спілкування між різними класами у суспільстві (бо вони ці класи частково і формують), як демонструє Естлунд, найдовшим, найгострішим, дещо приголомшливим і найкращим епізодом фільму — пригодою на яхті. Саме тут у декількох потужних сценах з’являється Вуді Гаррельсон у ролі капітана Томаса Сміта. Він п'є. Відчайдушно, але маючи на то причину: Томас Сміт — американський марксист і він страждає через беззмістовність і недосконалість того, що бачить навколо. Це з’ясовується під час його знайомства із російським олігархом, що «заробив статки на лайні», Дмитром — очевидно, капіталістом. Їхній п’яний спір і фон, на якому він відбувається, — перлина фільму. Плюс — діалог-суперечка американського марксиста і пострадянського капіталіста — єдиний живий на весь фільм.

@Артхаус Трафік
Фото: @Артхаус Трафік

Зроблено це навмисно, адже в цьому випадку ніхто не від кого нічого не хоче. Немає бажань і маніпуляцій. Тільки спроба двох втомлених персонажів намацати вади у обох системах. Оскільки спілкуються Томас та Дмитро цитатами, на думку приходить, що вади не у системах, а у людях. Естлунд не робить у фільмі якихось висновків, і фінал тут відкритий, але, здається, натякає він саме на це: ми всі пов’язані і розділені не ідеологіями та грошима, а власними недоліками та чеснотами.

Менше з тим: той дикий крах, що відбувся на яхті, очистив людей і від ідеологій, і від грошей, і від нав’язаних ними соціальних ролей. Грубо кажучи, у третьому розділі, на острові, пасажири розкішного човна опинились у первісному суспільстві, де розподіл благ і влади почав відбуватися вже за зовсім іншим принципом: корисності для громади.

@Артхаус Трафік
Фото: @Артхаус Трафік

Тут і Карл нарешті знайшов своє місце біля сильної жінки, і Дмитро розслабився зі своїми грошима, і комунікувати люди нарешті почали вільно і живо. Але і ця система не досконала через людський фактор: бо є незадоволені (Яя). І первісний уклад на наших очах поступово заходить на новий виток спіралі. Куди б ми не йшли, всюди знайдем себе.

Трикутник смутку в фільмі Рубена Естлунда — це не тільки область між бровами, яку треба розслабити, щоб сподобатись, не тільки географія подорожі героїв (материк, океан, острів). Це, в першу чергу, область, з якої не вибратися. Область нашого життя.

Це ріднить картину режисера з недавнім німецьким серіалом 1899 Янт'є Фрізе і Барана бо Одара. Можна сказати, що Трикутник смутку — його комедійна версія. У німців різноманітна, багатомовна група також не дуже приємних людей так само відправилася у вічну подорож із неіснуючого минулого у неіснуюче майбутнє на шляху, не помічаючи реального теперішнього.

@Артхаус Трафік
Фото: @Артхаус Трафік

Трикутнику смутку — вердикт НВ

8/10

У Трикутнику смутку, можливо, забагато ниточок, які нікуди не ведуть, а існують тільки, щоб згадати той чи інший соціальний наратив: гендерні війни, зброя, фешн, секс-туризм, багаті росіяни і так далі, але Рубен Естлунд — геній гостросоціального хаосу, він бере ці ниточки і вплітає їх у свій фільм, підсилюючи чітко закладений імпульс для роздумів.

Плюс — картина місцями дуже смішна.

Трикутник смутку

2022 рік

США

Режиссер — Рубен Естлунд

У ролях: Чарлбі Дін, Гарріс Дікінсон, Вуді Гаррельсон, Златко Бурич та інші.

Показати ще новини
Радіо NV
X