Тіло як мистецтво, Інстаграм як в’язниця, смерть як звільнення: три нові фільми для домашнього перегляду

24 квітня 2021, 12:11

В умовах триваючого карантину і закритих кінотеатрів підготували нову добірку фільмів, які можна варто) подивитися в домашніх умовах.

Тут фільм туніської режисерки Каутер Бен Ханьї Людина, яка продала свою шкіру, картина про зворотній бік інстаграм-блогінгу Піт і нова робота південнокорейського автора Пак Хун-юнга Ніч в раю.

Відео дня

Приємного перегляду!

Людина, яка продала свою шкіру. Каутер Бен Ханья.

НВ
Фото: НВ

Другий фільм туніської режисерки Каутер Бен Ханья (перший називався Краса і собаки і безуспішно висувався від Тунісу на Оскар) натхненний реальною історією зі світу європейського мистецтва. У 2006 році бельгійський художник Вім Дельвуа витатуював/намалював на спині чоловіка на ім'я Тім картину і вирішив виставити її в музеї. Через два роки один німецький колекціонер купив картину за 150 тисяч євро. Умови такі: коли Тім помре робота на його спині буде закінчена і передана якимось чином покупцеві. Поки ж він повинен відсидіти певну кількість годин в музеях.

Прецедент курйозний (тіло людини, по суті, перетворилося на арт-об'єкт, що не належить йому, предмет купівлі-продажу), але й сам Тім, і художник Вім поки не скаржаться.

У фільмі Бен Ханьї все набагато драматичніше. Тут режисерка замість Тіма придумала чоловіка на ім'я Сем Алі - бідного сирійця, закоханого в жінку на ім'я Абір. На шляху їхніх відносин стають багатий жених, якого батьки Абір знайшли для своєї дочки, і необережно кинута Семом фраза про революцію, через яку йому довелося тікати з країни Башара Асада.

Випадкова зустріч в сусідньому Лівані зі всесвітньо відомим художником на ім'я Джоффрі Годфруа стає для біженця доленосною. Цинічний Годфруа пропонує Сему угоду: він малює на його спині точну копію шенгенської візи, перетворивши тим самим тіло сирійця на арт-об'єкт; натомість Сем отримує відсоток від виручки і ту саму заповітну візу до Євросоюзу, куди від війни втекла його кохана з її нелюбимим чоловіком. Сем погоджується.

Сирія, біженці, шенгенська віза, сучасне мистецтво: не дивно, що друга робота Каутер Бен Ханьї таки побореться на Оскарі в номінації Кращий фільм іноземною мовою. Однак важливо розуміти, що актуальні теми тут не самоціль, а інструменти для розмови про важливе. Це ріднить фільм туніски зі стрічкою Квадрат Рубена Естлунда — теж номінанта на Оскар, — історії, де сучасне мистецтво ставало інструментом для сатиричного препарування європейського соціуму.

Бен Ханья, звісно, проходиться по Європі, відстороненості й зарозумілості її інститутів: щоб туди потрапити, біженцю простіше перетворитися зі страждального суб'єкта на дорогий об'єкт — але ця тема тут хоч і дзвінка, але не головна. Змістовний вузол для режисера — це сам Сем Алі. Його шлях, його рішення, те, як він справляється з реакцією на них.

Таким чином, фільм Людина, яка продала свою шкіру — історія не про шкіру, а про збереження гідності, людського обличчя в дуже непростих обставинах. І про обман лицемірної системи, якому аплодуєш. Символічним в такому розрізі стає приз за найкращу чоловічу роль, який на Венеційському кінофестивалі отримав Яхья Махайні, який зіграв Сема.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Картині трохи не вистачає відчуття саспенсу (яке тут іноді прямо проситься), але закладених ідей, що провокують на роздуми, гри акторів, красивих ракурсів для захоплюючого перегляду їй вистачає з лишком.


Піт (ЗОЖ). Магнус фон Хорн.

Ще один уламок непростого фестивального життя 2020 року. Цього разу зі скасованого Каннського фестивалю: знята в Польщі й з польськими артистами стрічка шведа Магнуса фон Хорна повинна була брати участь в одному з конкурсів.

Історія знову зі світу актуального: фітнес-блогерка зі 600 тисячами фоловерів в Інстаграм на ім'я Сильвія Заєць намагається вижити в непростому конкурентному середовищі, що складається з сотень таких же як вона тренерів-мотиваторів. І їй це більш-менш вдається. Стрічка починається з масового концерту-розминки в одному з торгових центрів, під час якого Сільвію мало не носять на руках. Днями у неї заплановано інтерв'ю на телебаченні. З виснажливою регулярністю їй надсилають товари для реклами.

Проблема одна — Сільвія страждає від самотності. Про що дівчина в кращих традиціях інстаграм-блогерів вже встигла поплакати в прямому ефірі.

Фільм фон Хорна теж обманює очікування. Червоточину в душі своїй головній героїні він показує майже одразу, але всупереч невисловленому запиту на розвиток подій, поліпшення ситуації, якогось уроку і щастя в кінці, режисер залишає все як є. Тут буде і незатишна історія зі сталкером, і з одним хлопцем, якому Сільвія морочить голову, і з її мамою, яку Сільвія ревнує до її нового чоловіка (знята з оглядкою на сусідів по румунському кінематографу сцена з домашнім торжеством — найкраща у фільмі), але сама героїня кожного разу буде відскакувати від цих можливостей стати іншою, як м’ячик в ігровому автоматі - незміненою.

Вона постає тут таким метеликом, застиглим у бурштині. Її все влаштовує, навіть коли не влаштовує. Адже можна поплакати онлайн (отримати співчуття) і позайматися в залі (отримати ендорфіни) і йти далі завойовувати підписників.

Фільм Піт Мережі відомий під поганою назвою ЗОЖ) — сумний коментар про час, про нову форму самотності. Добровільної та у всіх на виду.


Ніч в раю. Пак Хун-юнг.

Новий фільм відомого південнокорейського автора Пак Хун-юнга. Він, серед іншого, написав сценарій трилера Я бачив диявола, що вивертає мозок навиворіт, і зняв гангстерську сагу Новий світ. Кримінальна драма Ніч в раю добре вкладається в цю лінійку.

Пак Те Гу — командир загону солдатів під заступництвом одного не надто великого кримінального боса — втрачає в автокатастрофі сестру з племінницею. Запідозривши недобре, він в сумному пориві мстить трохи крупнішому босові. Такі речі не прощаються, і Те Гу тікає спочатку на острів Чеджу (найбільший з тих, що в складі Південної Кореї), щоб пересидіти там пару тижнів у знайомих його начальства, а звідти планує відправитися до Владивостока.

Все, однак, виявляється набагато складніше. І не за планом.

Пак Хун-юнг взагалі король драматичних поворотів сучасного південнокорейського кіно. Вони у нього різкі й непередбачувані. Як наслідок здивованого глядача носить з жанру в жанр, з однієї емоції до іншої. Так і в фільмі Ніч в раю, який стартував мускулистою гангстерською історією з однією людиною по центру, в момент приїзду Те Гу на острів змінює темп і розширює лінійку чудових персонажів, підключивши до першої особистої драми другу.

Історія кохання двох засуджених до смерті, на яку ближче до середини перетворюється фільм, — щось давно небачене в світовому кінематографі. Кривавий кримінальний трилер, на який перетворює свій фільм Пак Хун-юнг під кінець, надовго врізалися в пам’ять.

Режисер трохи розтягує деякі сцени, знижуючи градус адреналіну і даючи глядачеві підготуватися до наступного драматичного повороту, але через це його фільм не стає нудним. Швидше навіть більш кінематографічним, глядацьким: для гарної маніпуляції емоціями потрібен час.

Показати ще новини
Радіо НВ
X