Як вижити в цьому складному світі. 5 книг-мотиваторів

21 лютого 2017, 08:10
Український письменник Ігор Бондар-Терещенко вибрав книги, які варто прочитати, якщо ви схильні потрапляти в складні ситуації або самі влаштовуєте собі подібні випробування

Від самого народження життя людини спрямоване на виживання, і ця істина, здається, давно вже нікого не дивує. Утім, людина – чи не єдина істота у світі, що вже по народженню влаштовує собі проблеми на землі – на роботі, в житті, в родині. У книжках цього огляду – всі різновиди пекла, які тільки можна собі уявити – від офісу до війська, від кабінету психотерапевта до кімнати підлітка.

Відео дня

Шайло Гарріс. Сталева воля. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2017

Початок історії у цій пронизливій книжці цілком «американський» - батько так готував сина до служби, що в армії, вже на першій смузі перешкод здивований сержант перепитав у новобранця, не обколотий той. «Приголомшений, я навіть не втямив питання: – Що ви маєте на увазі? – Старий, ти в такій формі, ніби ніколи не знав жінки!» А далі була служба, про яку розповідає герой, і на яку він пішов після подій 11 вересня, а якщо точніше - війна, Ірак, підірваний на міні бронетранспортер і єдиний уцілілий з усього взводу. Понівечений настільки, що навіть у бувалого в бувальцях сержанта в очах був жах. Бронежилет розплавлений на живому тілі, каска луснула і знесла півголови, третина шкіри відсутня. Книга Шайло Гарріса – дивом вцілілого в кривавій м'ясорубці – це історія про те, як життя ламає навіть таких патріотів, як він, щоб після, зламавши, не викинути, а поставити в стрій зовсім іншою людиною. І не в каліцтві справа, а в душевному катарсисі, який пережив автор, ставши після трагедії відомим діячем, що захищає права ветеранів. І в кожному виступі нагадуючи про те, кому, крім самих солдатів, за правом належать бойові нагороди. Не «Пурпурові серця», а справжні, сталеві. «Річ у тім, що загартована сталь стає міцною під час охолодження, а не у вогні, - пояснює автор. - Саме тоді, коли температура зменшується, вийнята з вогню сталь починає твердішати та загартовуватись. Сказане – мов про мою дружину. Після того як вогонь зробив свою страшну справу, почалося гартування, і постала її міць, яка привела мене до одужання».

Майкл Доббс. Картковий будинок. – К.: КМ-Букс, 2016

Автор цієї книги - екс-радник Маргарет Тетчер і член палати лордів, який не лише розуміється на виборчій стратегії, але й знає всі на входи-виходи у Вестмінстерському палаці, а також тамтешні підводні течії, таємниці і секрети. Зрозуміло, що все це акуратно перекочувало в «Картковий будинок», і не помітити такі речі просто неможливо. Ні, викладена історія зльоту головного героя на мильній піні інтриг у цьому міжнародному бестселері не настільки відверта та різка. Все-таки, погодьмося, Англія, це американська екранізація грішить «вільним» перекладом мовою гангстерів, ще й реальні дівчата з «Pussy Riot» намагаються нею на прийомі в Путіна спілкуватися. Ну, а в контексті нещодавніх виборів у США роман англійського прозаїка, в якому розкриваються методи приходу до влади, більш ніж актуальний. Так, наприклад, один з російських депутатів визнав, що будував за таким самим принципом свою виборчу діяльність, а Барак Обама жартома побажав, щоб саме так працювали у Вашингтоні, назвавши головного героя - опонента президента США - «хлопцем, якому багато що вдається». При цьому і згадані «принципи», і те що «вдається» - у героїв роману це зазвичай Підступи, стеження, збирання компромату на конкурентів. Утім, найголовніше в «Картковому будинку» все-таки не політика, а драма стосунків, закамуфльованих під конфлікт поколінь. Які у консервативному суспільстві не дуже-то й різняться за жагою до життя, чи пак до влади. І всьому дійству автор роману знаходить відповідну чи то метафоричну а чи відверто публічну характеристику. Так, усмішка головного героя «нагадує ручку урни для попелу», а ціна в героїні, яку вона заплатила за успіх - це «домагання від низеньких чоловіків у вогненно-червоних підтяжках».

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ірвін Ялом. Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта. - Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Автор цієї книги – відомий психотерапевт, який несподівано став письменником. Він переказує історії хвороб своїх пацієнтів – а таких розповідей в цій книзі болю і печалі цілих десять – а створює з неї «життєву» прозу. Власне, інакше й не можна, якщо не ставишся до героїв своїх історій як до живих, і в цьому автору завжди допомагав Вільям Теккерей – англійський романіст дев'ятнадцятого століття – з анекдоту його студентської юності. На запитання дружини про те, як минув день, класик вигукнув: «О, це жахливо! Один з моїх героїв цілий день дуріє, і я нічого не можу з ним зробити». Тим не менш, сенс «Ліків від кохання» в іншому – не в прихованих інстинктах і горезвісних «застереження за Фрейдом» бачить автор головний матеріал психотерапії, а в різних різновидах болю. Здебільшого через нерозуміння сенсу життя, і навпаки – з усвідомлення неминучої смерті (своєї і близьких), власної унікальності і невміння жити вільно. Ці істини, як, переконаний автор, складають основу мудрості і порятунку світу, продемонстровані на десяти прикладах. «У кожній із цих історій між рядками чути: «Я хочу! Я хочу!» - починає свою сповідь автор. - Одна пацієнтка плаче: «Я хочу повернути мою померлу доньку», але в той самий час не піклується про своїх двох синів. Інший грубо заявляє: «Я хочу трахати кожну жінку, яку бачу», а у самого рак лімфатичної системи вже проник до кожної клітини хворого тіла. Ще один скиглить: «Я хочу, щоб у мене були батьки, справжнє дитинство» - та ридає над трьома листами, котрі не в змозі розпечатати й прочитати…»

Єлизавета Александрова-Зоріна. Зламана лялька. – Х.: Фабула, 2017

Цей роман - чергова історія про загублену в кам'яних джунглях душу, в якої спочатку «навіть уві сні наради змінювалися діловими обідами, а паперова тяганина – психологічними тренінгами, на яких вона навчала того, чого не знала сама». А найзаповітнішим бажанням, дивним для обивателя (і цілком зрозумілим у письменницькій справі), було бажання роздягнутися, «накинувши плащ на голе тіло, щоб відчути, як мурашки, спускаючись по тілу, лоскочуть низ живота». Утім, життя відкидає будь-які фантазії, пропонуючи власне випробування: зачинені двері в нову квартиру, через які все життя летить шкереберть. І людина, вкинута на самісінький низ соціальної драбини – власне, туди, де вже дно - змушена боротися за шматок хліба. Загалом «Зламана лялька» - це цілком сучасна проза, не без формалістичних вкраплень на зразок чоловіків, чиї усмішки «висіли на їх ротах, немов мокрі простирадла на білизняних мотузках», і дівчат «з посмішкою, що бовталася на губах, як зірвана вітром вивіска». На початку в ній все страшно, як у відомому фільмі за сценарієм Юрія Арабова, де у героїні пропав син. А потім виявляється, що все це експеримент, немов у кіно, ні назва, ні режисер якого тобі не відомі, настільки часто ідея двійника, що вкрав твоє життя, з'являлася на екрані, будучи почерпнута з «Принца і жебрака» Марка Твена. Хоча, чому лише з цієї книжки? «- Томе! - Немає відповіді. - Томе! - Немає відповіді. - Куди ж він зник, цей капосний хлопчисько?» - повторюєш подумки перші рядки з іншого катехізису дитинства. У «Зламаній ляльці» так само рефреном постійно відлунює «хто я? хто я? хто я?» При цьому життя підказує колишній успішній панянці щось таке непристойне, за Хармсом, а вона до самісінького кінця своєї історії не вірить.

Марися Нікітюк. Безодня. - До .: Видавництво Анетты Антоненко, 2016

Іноді зазирнути в очі чудовиськ з радянського минулого буває легше, аніж щодня дивитися в дзеркало давно вже заднього виду на своє власне життя. Скажімо, у збірці Марисі Нікітюк з героями її одинадцяти оповідань-катастроф відбувається майже те саме. І добре якби із дорослими героями, що раз-у-раз занурюються в безодню рідного менталітету, але ж тут ще є діти. І навіть підлітки, що згризають до крові руки і гукають у щасливе майбутнє: «Куди ви, космонавти?» «На Марс, будувати утопію», - відповідають звідти. До речі, про безодню. Герметичних, розхристаних і навіть драматургічних оповідок (у збірці є навіть міні-п’єса) авторці не бракує. Зрештою, дисципліну писання ніхто нікому не нав’язує. Натомість оповідання, з назвою, що дало ім'я всій збірці, мабуть, найкраще. Воно велике і тепле, наче море, тобто горе, або звичайнісінька повість. Саме у ньому вся суть Не така, як в однойменному романі Єгора Радова, де суцільний гротеск із згаданим абсурдом, а як у Жадана у «Ворошиловграді». Тільки тут, здається, Кривий Ріг. Але все одно страшно, коли навколо всуціль новітні технології з непідкупними ЗМІ, а герої живуть, немов за проклятого соціалізму. Та й не в героях, якщо чесно, справа в цій хроніці нашого лихоліття, у цій «Безодні» часів недорозвиненого сучукрліту і взаємозамінного виробництва текстів.

Показати ще новини
Радіо НВ
X